Парку, розбитому в центрі Острога на єврейських кістках в кінці 1960-х, повернуть статус кладовища. Таке рішення прийнято Рівненською обласною радою. Про історію та сучасний стан єврейського кладовища пише Хадашот.
Єврейське кладовище, що знаходиться в Острозі – одне з найдавніших в Україні, найстаріше поховання тут датується 1440 роком. Ця могила, на жаль, не збереглася, але факт поховання задокументований. У місцевому музеї зберігається також зроблене на початку XX століття фото епітафії на пам’ятнику якомусь Менахему бен Еліезеру, похованому 15 січня 1520 року, що на кілька місяців давніше від напису на мацеві з Буська – найстарішої відомої єврейської епітафії, виявленої в Україні.
Територія кладовища – шість гектарів – більше, ніж всі некрополі інших конфесій Острога, разом узяті. За деякими оцінками, тут спочили близько 14 000 євреїв, серед них Шмуель Едельс (Махарши) – один з найбільших талмудистів свого часу, глава місцевої єшиви, до якого йшли учні з усіх кінців Польщі та Литви. Над його могилою встановлено Охель, відвідуваний тисячами паломників, а примикаюча до синагоги вуличка Ватутіна, в рамках декомунізації, була перейменована у вулицю Шмуеля Едельса.
Після Голокосту, що знищив більшу частину євреїв Острога, цвинтар поступово запустів, хоча в повоєнний час тут з’явилося ще шість могил – останньої була в 1966 році похована Берта Гільман – бабуся відомої виконавиці пісень на ідиш Марини Якубович. Історія ліквідації некрополя сама по собі примітна. 21 березня 1968 го директор школи №1, розташованої поблизу єврейського кладовища, звернувся з листом до голови міськвиконкому, цитую:
«Кладовище … служить для учнів місцем сходок і небажаних занять … Часто учні пропускають уроки … Крім того, кладовище є місцем аморальних занять для молоді міста. У зв’язку з цим прошу вашої підтримки в ухваленні рішення про закриття кладовища ».
На наступний день (!) – 22 березня – тому ж голові надходить заява від начальника райвідділу міліції, яким він доводить до відома, що
«… тільки в 1968 році на єврейському кладовищі гір. Острога 13 / II скоєно згвалтування неповнолітньої Абрамової і 18 / III, за заявою Горох, її на цьому кладовищі згвалтував невідомий чоловік.На цьому кладовищі скоюються особливо небезпечні злочини, тому що кладовище не упорядковано, немає огорожі, зарoсло кущами, і немає людини, яка б дивився за ним ».
І, що й потрібно було довести: «прошу вирішити питання і вжити необхідних заходів». Чиновники продемонстрували чудеса оперативності і в той же день (!) Рішенням виконкому Острозької міської ради кладовище було закрите, а його територія передана під парк культури і відпочинку трудящих.
«Уже в 1980-е я вичитав в документах, що такі парки або інші об’єкти були розбиті в той же період на місці єврейських кладовищ по всій Рівненській області, – каже депутат міськради Острога, член координаційної ради Ваада України Григорій Аршинов. – Мабуть, ця була спланована акція, звідси і несподівана моторність слуг народу. У Костополі на місці єврейського кладовища з’явився парк, згодом на цій території було зведено будівлю суду і православний храм, в Сарнах – стадіон, в Березне – парк ». Варто сказати, що тоді ж в Острозі знесли і польське кладовище в центрі міста – зараз там стадіон.
Таким чином, кладовища не закривали, як сором’язливо вказували в постановах радянських органів, їх ліквідували. В Острозі пам’ятники з єврейського некрополя використовували для будівництва сараю в психіатричній лікарні, свинарника, трансформаторної підстанції. У двох сусідніх військових гарнізонах цими мацевами мостили територію, десь використовували для зміцнення фундаменту. На місці ж самого 600-річного кладовища розбили парк «Ювілейний» – на честь 50-річчя Жовтневої революції. Йому присвоїли статус пам’ятника садово-паркового мистецтва, хоча «мистецтвом» там і не пахло – провінційний радянський парк, яких тисячі.
У 1992 році в Острог приїхали перші єврейські прочани з США, і мер міста прийняв непопулярне рішення про закриття парку розваг, демонтаж всіх гойдалок / каруселей і огорожі території. Це було зроблено за рахунок єврейської громади, але тим не менше …
Завдяки зусиллям Григорія Аршинова, по всьому місту було знайдено 400 мацевів, а 205 з них вже повернулися на кладовище, в тому числі один надгробок XVII століття і п’ять XVIII століття. Проте до останнього часу територія кладовища як пам’ятник садово-паркового мистецтва місцевого значення залишалася природоохоронною зоною і перебувала під захистом Міністерства екології. Умовним захистом. Кілька років тому бульдозер, розчищаючи дорогу, зачепив частину могил, оголилися останки …
П’ять років пішло у Аршинова на переговори з Міністерством екології, де його намагалися втихомирити, мовляв, навіщо вам – євреям – ці руїни. Чиновників переконало фото відновлюваної синагоги, яка ще півроку тому теж була в руїнах – і міністерство вирішило територію «відпустити». В Острозі пройшли громадські слухання – в тій самій школі, директор якої ратував за ліквідацію кладовища, директор Центру юдаїки Острозької академії Дмитро Цолін дав свій експертний висновок, а Рівненська обласна рада голосами 42 депутатів з 64 підтримав скасування статусу пам’ятки садово-паркового мистецтва.
Тепер тут знову міське єврейське кладовище. Про що свідчать покажчики в центрі міста. Територія охороняється, є постійний сторож. Аршинов намір просити міську владу передати кладовище на обслуговування громаді. За його відомостями, тут знаходиться братська могила розстріляних при ліквідації гетто в грудні 1942 року останніх євреїв Острога. Досі спроби визначити це місце ні до чого не привели. Але з придбанням GPS-сканера пошуки продовжаться. Поки ж Аршинов продовжує збирати мацеви і їх фрагменти, які послужать основою меморіалу – своєрідною стіни пам’яті з єврейських надгробків.
Як би там не було, повернення великої ділянки в центрі міста під настільки специфічний об’єкт як єврейське кладовище – в Україні можна вважати прецедентом. Живих євреїв в країні з кожним роком все менше – і це природний процес, на який влада вплинути не може, але повага до пам’яті мертвих євреїв (і, зрозуміло, не тільки євреїв) – обов’язок будь-якої влади. Якщо вона вважає себе цивілізованою.
Автор: Максим Суханов