Кожна криза – це нові можливості

Щасливе
03.08.2020  17:22

Кожна криза – це нові можливості

Проблеми в сфері освіти накопичувалися ще з початку 1980-х років. Вирішувати їх почали лише в останні роки: у 2014 році ухвалили закон “Про вищу освіту”, а у 2020 – закон “Про повну загальну середню освіту”. Але досі в українському суспільстві існує нерозуміння важливості освіти. Тоді як у державах Євросоюзу освіта є ключем до вирішення економічних проблем. Як карантин змінив підходи до освітнього процесу в Україні та Рівному? Чи існує можливий варіант змішаного навчання, а не лише дистанційного? «Професійне вигорання» серед викладачів, зустріч з президентом та процес впровадження такого сектора неформальної освіти, як юридична журналістика – відповіді на ці та інші запитання ми отримали від ректора Національного університету водного господарства та природокористування Віктора Мошинського.

  • Які, на Вашу думку, основні досягнення НУВГП за період COVID-19 заслуговують уваги?
  • Наше досягнення в тому, що ми не лише не злякались викликів, які нам диктує карантин, а навпаки, використали їх для нашого розвитку і підсилення. Приблизно шість років тому, ми уклали угоду з Google для безкоштовного користування їх сервісами, і до сьогоднішнього дня їх використовували лише за потреби, а тепер ми ними користуємося на повну потужність. Ми навчили персонал працювати в системах Meet, Moodle, за допомогою яких ми проводимо і навчальний процес, і управління університетом. Заслуговує на увагу ще те, що в умовах COVID-19 нам вдалося налагодити нову електронну систему документообігу. Ми, мабуть, чи не перший університет в Україні, який впровадив цю систему майже досконало. І цей виклик, який зробив для нас карантин, дозволив такій нашій системі розкритися на повну. Ми розуміємо, що великою кількістю бізнес-процесів можна керувати дистанційно, що в майбутньому суттєво прискорить нашу роботу, і поліпшить її якість: он-лайн наради, засідання Ради директорів, засідання вчених рад та інше. Підсумовуючи, скажу, що ми достойно витримали цей удар, адже ми були вже готові до проведення дистанційної роботи завдяки попередній багаторічній праці.
  • Вікторе Степановичу, мабуть ще варто згадати про те, що в нас відбувалася акредитація освітніх програм он-лайн. Такий формат був вдалим, чи були якісь недоліки? І якщо були, то як університет усунув їх?
  • Ми були в числі перших університетів, хто в Україні проводив акредитацію он-лайн. Навіть, такий складний процес, як акредитація, в нас пройшов вдало. Це ж не просто: не так важливо подивитися якісь папери, а почути людей, заглянути в кожну шпарину, подивитися обладнання, приміщення і багато чого іншого. А з сучасними засобами телекомунікації чудово вдається вирішувати це дистанційно. Інша проблема, що сама процедура проведення акредитації змушує бажати кращого. На моє глибоке переконання, викладачі не мають перевіряти викладачів, тому що виникають різні неприємні речі, такі як недобросовісна конкуренція, заздрість і т.д. Цього не варто допускати. Я думаю, що Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти у процесі свого розвитку це врахує.
  • Не можемо ми сьогодні оминути тему дистанційного навчання. Чи складно було Вам як керівнику керувати в таких умовах університетом, організовувати роботу людей, враховуючи той факт, що Ви ще й викладали?
  • Університетом взагалі керувати непросто, але якщо робити все правильно, через налагоджені процеси, правильно навчених людей, то процес цей стає швидким і оперативним. Є, звичайно, деякі проблеми, але можу сказати, що це було не більше 10% всього об’єму інформаційного поля. Мені здається, що деякі питання оперативності цих процесів залежать від людей і від тих проєктів, які реалізуються в університеті. Що стосується дистанційної форми, то тут, звичайно ж, роботи викладачам додалося, адже потрібно було переробляти курси, готуватися до занять і специфічно їх проводити, з’явилася ще потреба нового підходу і компромісу між звичайним процесом навчання, який ми мали і новим процесом, коли ти не бачиш перед собою тих, кого вчиш. Тут виникає проблема психологічного характеру, але треба звикнути до цього, напрацювати певну технологію або ж звичку, тоді все буде нормально. Я хочу сказати, що є такі дисципліни, де можна спокійно обходитись без фізичної присутності студента, але це не означає, що такий варіант є обов’язковим, звичайно, живе спілкування є незамінним. Можна в такому режимі працювати, головне, щоб у студента була мотивація отримати знання, навички, вміння.
  • Чи планує університет на наступний рік залишити якісь елементи дистанційного навчання навіть при умові повного виходу з карантину? Чи можливий варіант змішаного навчання?
  • Кожна криза – це нові можливості. Обов’язково буде змішане навчання, он-лайн-наради, он-лайн-конференції, круглі столи та інші форми організації нашої роботи. Вони дійсно достатньо ефективні, а робота в такому режимі може проводитися оперативно і з будь-якої точки світу, що теж досить важливо. Навчальний процес однозначно буде певним чином скореговано. Ще один нюанс, який ми маємо розуміти, що така форма навчання, як заочна, фактично стає дистанційною, і грань між ними фактично зникає. Навіть, будь-який студент, який навчається на денній формі, матиме право вчитися дистанційно, і система Google Meet, яку ми застосовуємо, і платформа Moodle, яка для нас є безкоштовною, дає таку можливість.
  • Поділіться своїми планами як науковця, так і керівника про майбутній розвиток вищої освіти в університеті?
  • Плани в нас грандіозні! НУВГП – це один з небагатьох університетів, який чітко розуміє свою місію, траєкторію розвитку, тобто ми чітко уявляємо, де ми будемо через 5-10 років. У нас розроблено власну концепцію, яку ми почали вже реалізовувати, це Global Education System. Ця система передбачає дистанційну форму навчання, але обов’язково з поєднанням офлайн-форми. Це також і підбір спеціального персоналу (тьюторів і менторів), які будуть готувати персонально кожного студента по його особистій фаховій траєкторії. І в перспективі ця система не буде, навіть, передбачати дипломів, а результати навчання і здобуті скіли будуть оформлятися в іншому вигляді. Тобто це така система, яка йде на заміну цієї форми навчання, в якій ми поки що знаходимося. Така форма вже віджила своє і потихеньку у всьому світі відмирає. Якщо нам вдасться реалізувати задумане, то ми будемо лідерами на ринку освіти.
  • З новин ми дізналися про таку вагому подію в житті університету, як Ваша зустріч з президентом В. Зеленським. Входити до 20 ректорів, які були присутні на цій зустрічі, здається, достатньо почесною і відповідальною місією. Розкажіть Ваші загальні враження від цієї зустрічі
  • Враження позитивні. Це справді для нас визнання, це говорить про те, що нас в Києві бачать. Всі ректори, які були на зустрічі, були практично одностайні у баченнях проблем і перспектив розвитку вищої освіти. Точніше, якщо перспективи ми бачимо по-різному, і це нормально, то проблеми абсолютно однакові, що полягають у регуляції освітніх процесів. Добре, що нас чують, хоч ця зустріч була перша з 2005 року, але все це говорить про те, що уряд, керівництво країни і Президент розуміють важливість освіти. Головне, щоб нас не просто розуміли, а почали інвестувати в освіту, мова йде не тільки про гроші, а про всі види інвестицій. Я оцінюю лише справи, слова сприймаю, реагую, але лише справи є свідченням реальних намірів.
  • Продовжуючи тему цієї зустрічі, у своєму Інстаграм акаунті Ви поділилися тим, що мали змогу передати Президенту лист з рекомендаціями про розвиток вищої освіти в Україні. Чи можете поділитися, що саме Ви написали в тому листі, чи окремо Ви згадували про наш університет, чи це були загальні побажання?
  • Там були не загальні побажання, а 15 пунктів конкретних пропозицій не тільки від мене, а від всього колективу, і в основному вони стосувалися того, про що я вже згадував, зокрема про фінансово-майнову перспективу, розпорядження майном, про виведення з-під обслуговування держказначейства та інше. Тобто ми просили, щоб нам розв’язали руки, дали нормально працювати, і тільки тоді ми зможемо показати результат. Що стосується конкретно нас, то я запропонував участь нашого університету як галузевого, у порятунку і виведенні з кризи водної галузі в Україні. Ми готові приєднатися до конкретних справ, взяти на себе відповідальність. Мені здалося, що Президент позитивно відреагував і ця пропозиція була зафіксована. Чекаємо призначення керівника Держводагентства, і від цього також буде залежати перспектива нашої участі в цьому проєкті. Повірте, це дійсно справа виживання України і світу.
  • Під час карантину і дистанційного навчання популярним стало поняття «професійного вигорання» серед викладачів. Чи зіштовхнулися з цим Ви? Порадьте, як з цим боротися.
  • Таке трапляється періодично, особливо в тих людей, які багато часу приділяють своїй професії. Я завжди шукаю якісь рецепти від цього. Це переключення уваги на іншу роботу, відпустка, яку кожен проводить так, як хоче. І це дуже правильно, бо як говориться: «з професійного вигорання є два виходи: Бориспіль і Жуляни». Мусимо боротися кожен самотужки, але якщо потрібна допомога, то в нас працює психологічна служба, куди можна звертатися. Я також готовий особисто поспілкуватися з кожним, хто цього потребує.
  • В університеті працює багато молодих працівників. Разом з тим, молодь активно «рветься» за кордон. Що б Ви могли порадити, аби такі працівники залишилися працювати в університеті, адже вони потрібні університету як ініціатори і «двигуни прогресу»?
  • Я дуже радий, що в нас є такі молоді люди, які бачать себе в науці. Хочу сказати, що якщо мова йде про гроші, то сьогодні заробляти в науці теж можна. Коли вони їдуть за кордон і надіються одразу на «дощ із грошей», то вони помиляються, адже там треба більше працювати. В Україні науковий ринок дуже перспективний, адже є дуже багато замовлень, важливо лише знайти свого замовника, запропонувати цікаві дослідження і результати. Тому це міф, що наука погано оплачується. Можливо, саме в Україні зараз наука погано оплачується, оскільки держава бідна, а можливо, не розуміє важливості таких інвестицій. Але я вважаю, що у цій сфері є велика перспектива в Україні. Я переконаний на власному досвіді і досвіді своїх колег, що можна бути успішним і в Україні.
  • В освітньому середовищі ми спостерігаємо придушення юридичної освіти. Це і збільшення прохідного бала на вступ, зменшення бюджетних місць, а також при вступі на магістратуру необхідно складати три іспити, а не один, як на всіх інших спеціальностях. Яку долю Ви бачите за таких умов для нашого інституту права?
  • Я бачу позитивну долю нашого інституту права. Ми якраз один з таких університетів, які не роздає диплом за гроші, а вчить людей бути юристами, дає юридичні знання і підготовку. Я думаю, що це придушення швидше стосується не нас, а тих університетів, державних і приватних, які, на превеликий жаль, поки що ведуть недобросовісну конкуренцію, які не надають належного рівня освіти, а просто видають дипломи. У нас не так. Тому, я вважаю, що наш інститут права, найближчим часом, стане кращим в Західній Україні.
  • Вікторе Степановичу, зазначимо, що ми лише розпочинаємо процес впровадження такого сектора неформальної освіти, як юридична журналістика, і сьогоднішня наша зустріч є цьому результатом. Розкажіть Ваші враження від такого виду освіти, можливо, для нас є якісь побажання?
  • Юридична журналістика є такою пограничною сферою, дуже цікавою і перспективною. Журналістика в Україні взагалі не в надто хорошому стані. Інколи, читаючи певні дописи від людей, які не те,що не розуміють, як цей світ влаштований, що є добром, а що злом, а й взагалі пишуть з граматичними помилками, стає дуже прикро. На мою думку, коли ми на хорошій юридичній базі зробимо саме журналістську освіту, то в нас буде все добре. Я  хотів би вам побажати, щоб ви формували правильні концепції, щоб ваша освітня складова була правильною, щоб ви розуміли, що журналісти – це не ті люди, які на замовлення юридичних чи фізичних осіб пишуть потрібну їм «джинсу». Журналістика – це щось про розвиток, про концепцію розвитку світу. І будь-який допис, будь-який свій коментар чи передачу чужої думки журналісту необхідно пропускати через призму своєї концепції бачення світу. І якщо ця концепція у нього правильна, то тоді все буде добре. Ну а якщо ж неправильна, або відсутня, то ми будемо спостерігати ці потоки бруду, які ми бачимо на різних інтернет-ресурсах. Це велика наша проблема, над якою вам потрібно працювати, шановні юридичні журналісти. Вам, як правникам, буде легше це робити, ви зможете працювати в правовому полі.
  • Що б Ви побажали на майбутнє всій нашій університетській родині?
  • Побажав би, по-перше, всім здоров’я. Хай нас всіх Бог береже від цього вірусу і від всіх інших проблем. І, по-друге, бажаю наполегливості, яка передбачає віру в те, що ти робиш. Я хочу, щоб ця наполегливість полягала в тому, щоб ми старанно формували нові процеси, нові проєкти, такими як зокрема є юридична журналістика, та інше. Усе, що ми робимо, розвиваємо в нашому університеті, є фактично початком «Університету майбутнього».

 

Валентина Кузьмич

переглядів: 631

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *