Роман Дідера — ветеран АТО, колишній кулеметник 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Після важких випробувань війною, складних операцій та тривалої реабілітації чоловік несподівано для себе відкрив нове захоплення — вишивку, яка згодом стала важливою частиною його життя.
Сьогодні він створює авторські вишиванки та відновлює старовинні техніки української вишивки, поєднуючи традиційне мистецтво із власним життєвим досвідом.
Від фронту до творчості
Під час служби у 95-й десантно-штурмовій бригаді Роман перебував у складних бойових умовах. Через тривале перебування в окопах отримав серйозні проблеми зі здоров’ям. У 37 років лікарі діагностували відмирання тканин тазостегнових суглобів.
Чоловік пройшов складне лікування та ендопротезування обох суглобів. Частину коштів на операції допомогли зібрати волонтери та небайдужі люди.
Після демобілізації Роман не планував пов’язувати своє життя з творчістю. Проте приклад дружини Мар’яни, яка займалася вишиванням, спонукав його спробувати власні сили у цьому ремеслі.
Першою великою роботою став вишитий образ Ісуса Христа, який він подарував дружині. Робота тривала кілька місяців і неодноразово змушувала майстра сумніватися у власних силах, але зрештою була завершена.
Вишивка як спосіб відновлення
Згодом захоплення переросло у справжню майстерність. Сьогодні Роман працює з різними техніками вишивки:
- хрестиком;
- тамбурним швом;
- лиштвою;
- технікою «козлик»;
- художніми стібками.
У багатьох роботах він поєднує одразу кілька технік, створюючи авторські орнаменти та композиції. За словами майстра, деякі сорочки він вишиває за два-три тижні, хоча на подібну роботу зазвичай витрачають кілька місяців.
Особливе місце серед його виробів займають вишиванки зі старовинними елементами та відновленими техніками, які сьогодні використовують рідко. Однією з найвідоміших робіт стала сорочка «Байрактар», у якій поєдналися традиційна українська вишивка та символіка сучасної війни.
Пам’ять про побратимів залишається назавжди
Роман зізнається, що навіть після завершення служби думками часто повертається до фронту. Після початку повномасштабного вторгнення йому знову почали снитися бойові події.
Саме вишивка стала для нього своєрідною терапією, яка допомагає впоратися з тривогою, зосередитися та відволіктися від важких спогадів.
Чоловік досі зберігає контакти загиблих побратимів та свій бронежилет як нагадування про пережите. Водночас він розуміє, що через стан здоров’я вже не може повернутися на військову службу.
Свої вишиванки ветеран носить у повсякденному житті та переконаний, що український традиційний одяг має бути не музейним експонатом, а частиною сучасного побуту.
Історія Романа Дідери є прикладом того, як після важких випробувань люди знаходять нові сенси, відкривають у собі несподівані таланти та продовжують будувати життя, зберігаючи пам’ять про пережите.
