Архієпископ Рівненський та Острозький Іларіон в черговий раз звернувся до вірян московського патріархату з проханням зрозуміти, що під час війни з рашистами не можна далі ходити в церкви МП. “Якщо вже і хочемо бути рабами, то будьмо вільними рабами Божими, але не рабами російських нелюдів”.
Дорогі брати і сестри Московського патріархату в Україні, зокрема в Рівненcькій області!
Майже пів року минуло від початку найбільш кривавої та блюзнірської війни росії проти України. Багато хто з українців, на жаль, починає звикати до цієї трагедії. Дехто продовжує шукати найбільш правильний і надійний спосіб завершити цю війну. А ще дехто лицемірно шукає виправдання причин, мовляв, це якесь чергове випробування або, може, покарання від Господа – щоб навернутися до “правильної віри”.
І тільки наші захисники і захисниці знаходять правильну відповідь, бо їм байдуже, що думають інші, але не байдуже, що є насправді. А насправді є одне: є війна росії проти України з єдиною метою — знищити і стерти з лиця землі волелюбний український народ!
І – що дуже нині важливо — нарешті все більше українців починають розуміти, що в цьому важливу і стратегічну роль відіграє Православна Церква. Чому Православна? Тому що вона і досі є найбільшою релігійною спільнотою Української держави.
Донедавна дуже сильно відчувалося велике піднесення і справді щире бажання багатьох громад і навіть священників РПЦвУ з’єднатися зі справжньою Українською Автокефальною Церквою, яка вже в нас є — Православною Церквою України. Але чим далі, тим більше відчувається дивне заспокоєння, і навіть якась холодна і лицемірна впевненість Московського патріархату в Україні. На жаль, навіть розповсюджуються жахливі плітки про “перемогу путіна” і панівну роль РПЦ в Україні.
Лицемірною є і позиція РПЦвУ стосовно самої війни — до сих пір багато їхніх парафіян дозволяють собі говорити абсолютно безглузді речі, що, мовляв, ще невідомо хто проти кого воює і хто кого вбиває.
У світлі цих подій я хочу вкотре звернутися до духовенства і віруючих УПЦ МП: дорогі брати і сестри, прокиньтеся! Досить тішити себе московськими байками, почніть більше довіряти своїй совісті, згадайте дві найбільших заповіді Нового Завіту — любити ближнього і любити Бога! Господь і наш Творець не просто так дав нам найбільший дар – дар свобідної волі. І тому саме від нас насамперед залежить спасіння нашої безсмертної душі, а не від приналежності до якоїсь церкви. Від наших вчинків і нашого ставлення до ближнього буде завжди залежати наше спасіння у Христі.
Інколи від багатьох можна почути ще й таке: чому Бог допускає знущання і багато жахіть, які вчиняють російські нелюди у військовій формі (так звані солдати). І навіть якщо хтось із нас ще цього не розуміє, хочу звернутись до всіх: дорогі земляки, це ми дозволяємо своїм мовчанням цим нелюдам творити ці жахіття!
Україна у всіх нас одна! Це як у будь-якій сім‘ї чи родині — одна хатина чи домівка. І якщо всі, хто мешкає в цій домівці чи квартирі, живуть у згоді та любові й ніколи не зраджують одне одного, то така хатина, квартира — родина — ніколи не мають жодних великих проблем і випробувань. Але якщо з‘являється бодай один “паршивий” зрадник, то одразу з‘являються й злоба, заздрість, зрада, ревність, недовіра, ненависть і ще багато недоброго.
Зараз ми всі страждаємо, мучимося, а багато з нас — помирають, бо ми всі живемо в одній домівці — Україні. І справжня та єдина трагедія нашої Української Родини — це зрада і недовіра багатьох з нас у нашій великій Українській Сім‘ї.
Знову і знову буду просити всіх, хто ще живе у примарних російських ілюзіях: згадайте насамперед про людську гідність, згадайте про всі випадки, коли вас мучила і мучить совість — бо совість і є та Божественна мікрочастина у кожній людині або, ще краще сказати — це єдиний справжній маяк, який і веде нас до справжнього спасіння. Почніть задумуватись по-справжньому над усіма подіями, які відбуваються навколо вас.
І зрештою, згадайте приклад самого Ісуса Христа, Який також був у такій же ситуації — рідний народ не сприйняв Його, бо більше довіряв фарисеям, книжникам і лицемірам, які були при тогочасній владі, але, на жаль, не довіряв власній совісті й здоровому глузду.
Також хочу звернутися до українських любителів “руского міра”: в Україні ніколи не було, нема і не буде нічого російського! Бо Україна — це країна щирих, волелюбних і справжніх людей. Тому настирливо прошу: або обирайте Україну, або збирайте валізи, або чемодани, і їдьте зі своїм приватним “богом” у росію, бо там справді є те, що ви шукаєте – “рускій мір”! Вважаю цю позицію справедливою і навіть не очікую жодних заперечень!
І на завершення. Війна росії проти України завершиться назавжди тільки тоді, коли в Україні не залишиться жодного зрадника і жодного любителя “руского міра”.