Так що ж таке хірург – професія чи поклик серця? Чому вирішили стати тим,кому кожного дня пацієнти перед операцією повністю довіряють та вручають у руки саме дороге,саме коштовне,що в них є – своє життя?
Про це ми дізнавались у медичної династії Жилінських: у сина та батька. А саме, у Андрія Петровича Жилінського – завідуючого відділенням ургентної хірургії ЦМЛ м.Рівне, спеціалізованого онкохірурга, головного позаштатного хірурга Рівненського міськвиконкому з 2014р. Та у його батька: хірурга-
ординатора відділення ургентної хірургії ЦМЛ м.Рівне, Заслуженого лікаря України,Почесного громадянина України,орденоносця – «Орден за заслуги перед містом II ст.» – Петра Павловича Жилінського.
Андрій Жилінський за покликом серця пішов стежкою батька.
-Я з самого малечку, з раннього дитинства знав,що буду схожим на тата. Я знав,що буду хірургом. У 1997р. вступив до Тернопільської державної медичної академії. Закінчив alma mater у 2003р.,та пішов працювати в ту саму лікарню що й батько. Пропрацював з 2005-2014 хірургом відділення ургентної хірургії ЦМЛ
м.Рівне. А з 2014 по теперішній час – завідуючий відділенням ургентної хірургії ЦМЛ м.Рівне, спеціалізований онкохірург. Першу операцію зробив на практиці третього курсу медакадемії. Операцію,яка вважається одночасно самою легкою,та самою тяжкою одночасно – апендектомію,видалив апендикс. Стосовно цієї операції є такий жарт: «Як казав один старий грузин:в тебе апендицит,і ти можеш померти ».
Петро Павлович,хірург з 40 стажем. Закінчив Рівненське медичне училище, Вінницький медичний інститут ім.М.І.Пирогова. Та пройшов інтернатуру по хірургії на базі Рівненської обласної лікарні під керівництвом д.м.н. Є.Борового. З 1978 лікар-хірург ЦМЛ м.Рівне. З1986-2014 – завідуючий ургентної хірургії ЦМЛ м.Рівне,та головний позаштатний хірург Рівненського міськвиконкому. 2014- лікар-ординатор відділення ургентної хірургії ЦМЛ м.Рівне.
Я дуже хотіла з’ясувати секрет вибору професії,та не могла не поцікавитися:
– Петро Павловичу,у Вашій сім’ї Ви перший з лікарів. Ви,так би мовити, започаткували династію. Що підштовхнуло Вас на нелегкий шлях медицини? Чому Ви вирішили стати лікарем,а тим більше хірургом?
– Підштовхнула мати… Вона сказала,що син має бути лікарем.
Професія лікаря-хірурга в більшості випадків завжди йде в шкоду сім’ї. За рахунок одного страждає інше. Або-або… Або робота,або сім’я… Або ти встигаєш всіх врятувати та допомогти,борешся за кожного пацієнта, особливо коли ти хочеш бути у всьому першим,бути Професіоналом; або ж проводиш час із дітьми і рідними,проживаєш з ними кожну мить життя,менше часу викладаєшся на роботі…
Напружені трудові будні, різні графіки чергувань,навіть тяжких,термінові виклики на роботу,обмаль вільного часу – це тільки невеличкий перелік з буднів хірурга.
Андрій свого батька в дитинстві пам’ятає мало,уривками. Бо він весь час проводив в лікарні,на операціях. Чим старший ставав,тим рідше його бачив вдома. Але зараз вони разом працюють,мають більше спільного часу. Андрій завжди може звернутися до батька за порадою. Пам’ятає, як в дитинстві йому не вистачало тата. Тому зараз завжди намагається знайти вільний час для сім’ї. Його мало,але якщо з’являється вільна година,то весь вільний час присвячується дружині та донці.
Жилінські є новаторами в провадженні деяких хірургічних операцій в Рівненській області.
Петро Жилінський є піонером панкреатичної хірургії. Він впровадив резекційні операції на підшлунковій залозі,які на той час не виконувались в Рівненській області. Андрій Жилінський рівнявся на батька,вчився в нього,та впровадив лапароскопічні операції, та постійно їх удосконалює.
Петро Жилінський за 40 років відданих медицині ще жодного разу,навіть у хвилини житейських випробувань,не пожалкував про свій вибір стояти на сторожі здоров’я. Можливо ще й тому,що образно кажучи,на п’яти «наступає» син – який теж присвятив себе благородній місії порятункулюдей від недуг. А згодом,до них приєднається і онука,яка теж вже хоче бути лікарем.
Як підсумував Андрій Жилінський: Я хотів бути хірургом – хірургом і став.
Виктория КРАСУЦКАЯ