Війна змінює людські долі, змушує приймати рішення без вагань і проявляти силу духу. Для 28-річного Потапа з Рівного вибір був очевидним: 24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення, він встав, зібрався і пішов до військкомату. Цей крок не був імпульсивним — він став логічним продовженням сімейного принципу, який передається з покоління в покоління.
Потап служить у 104-й бригаді разом із батьком, хоч і в різних підрозділах. Вони обоє переконані, що кожен їхній день наближає перемогу. Чоловік згадує, що його батько також без вагань вирушив на захист країни. “Не ховатися, а діяти” — цей принцип став для Потапа дороговказом у житті.
Позивний “Фура” супроводжує Потапа ще з мирного життя, адже до війни він був далекобійником. Раніше він долав тисячі кілометрів автошляхами України, а зараз — бореться за її свободу.
Випробування війною
Свій бойовий шлях він почав у 56-му батальйоні, де освоював військову справу, навчався приборкувати страх і боротися з собою. Одним із найважчих епізодів стала подія у Часовому Яру: міна влучила в укриття, внаслідок чого Потап отримав серйозні поранення — розірвану руку і три осколки в нозі. Пів року реабілітації не стали кінцем його боротьби. Повернувшись до строю, він продовжив службу на Куп’янському напрямку.
Сьогодні Потап воює у роті контрдиверсійної боротьби, виконуючи надзвичайно важливе завдання — пошук і знешкодження диверсійно-розвідувальних груп. Кожна помилка може коштувати життя, тому він працює максимально зосереджено.
Головні уроки війни
Потап звертається до молодих воїнів із важливою порадою: “Головне — фізична форма. Без неї не витягнеш. І ще — вчитися. Постійно. Знання — це теж броня. Той, хто знає більше, живе довше”.
Його історія — це приклад незламності, самопожертви та глибокої відданості своїй країні. Його боротьба триває, як і боротьба всієї нації за свободу та незалежність.