Жінка, для якої культура є не просто захопленням, а способом життя – ці слова найліпше описують талановиту рівнянку Ірину Баковецьку-Рачковську.
Вона виросла в родині педагогів-музикантів, що залишило незгладимий слід у її творчій кар’єрі. Від раннього дитинства вона була оточена музикою, традиціями і глибоким зв’язком з народною культурою, що стало основою її подальших досліджень і творчих здобутків. Пані Ірина, захоплена багатою спадщиною Полісся, активно займається вивченням архаїчних культів і народних традицій, не тільки зберігаючи їх для майбутніх поколінь, а й сприяючи їх популяризації серед молоді.
Її діяльність охоплює також керівництво Рівненським обласним центром народної творчості, де вона реалізує проєкти, що пропагують інклюзивну освіту та підтримку культурної ідентичності. У цьому інтерв’ю ми дізнаємося більше про її унікальний погляд на традиції, літературну творчість та те, як важливо бути вірним своїм корінням.
– Розкажіть будь ласка, як дитинство в родині педагогів-музикантів вплинуло на Вашу творчу кар’єру?
” – Із самого дитинства відчувала свою “культурну приреченість”, тому що мистецтво було навколо мене повсюди – із самого малечку батьки мене залучали до виступів, заходів, концертів, виїзних подій і в себе в громаді. Я росла за кулісами, на сцені, серед музичних інструментів. Вдома теж їх було багато – фортепіано, баян, гітара, електро-гітара, барабани, мікрофони… Це був наш спосіб життя, тому я довго не уявляла, як можна жити по-іншому)))”
– Що надихає вас на написання поезії чи прозових творів?
” – Сьогодні – це війна. Нинішня моя літературна творчість пов’язана виключно з війною. А зазвичай, написання будь-яких творів для мене є духовною потребою і тут не треба шукати натхнення.”
– Чи є серед ваших творів улюблені, які особливо багато для вас значать?
“- Так, у мене є вірш, присвячений матерям загиблих українських Героїв. Я присвятила його деяким матерям, які втратили своїх дітей у 2022 році. Вірш був написаний перед Великоднем 2023 р. і починався так: “Другу паску печете, а вони все не воскресають…” Кожного року після цього, коли я десь читаю перед авдиторією цей вірш”, я змінюю перший числівник – “Третю паску печете”, а вже буду носити правку “Четверту паску печете”. І жахливо те, що такій зміні не видно краю… Але я люблю цей свій вірш, бо він несподівно для мене вийшов дуже суголосним болю цих жінок, принаймі вони так кажуть.”
– Поділіться, з чого все почалось, як Ви наважились досліджувати традиції та архаїчні культи Полісся? Чим вас зацікавила ця тема?
“– Полісся – дуже архаїчне середовище, яке зберегло багато традицій навіть дохристиянського періоду. Лишилося безліч відголосків народних вірувань у потойбічне життя, надприродніх істот тощо. Перша моя спеціальність – релігієзнавство. Коли їжджу в експедиції, то звертаю також увагу на розповіді старших жінок і чоловіків і на цей аспект. Серед релігійних традицій, пов’язаних із шануванням померлих, збережені до нині обряди Водіння куста, наряджання могильних хрестів на рівненському Поліссі, задобрювання і залякування садових дерев, які припинили плодоносити тощо. Навіть на Великдень ми йдемо усі на кладовище до своїх померлих родичів – це теж прояв архаїчного культу, який має назву Навський Великдень. Походить від слова “нава” – згідно наших давніх предків таку назву має світ померлих…”
– Дуже цікаво. А яка з традицій або обрядів Полісся Вас найбільше вразила чи здивувала?
” – У нас на Поліссі зберігся обряд святкування Дідів. У поминальні періоди, наприклад, Святвечір, коли сім’я повечеряє 12 пісних страв, то залишають ложки і їжу на ніч – для померлих родичів. Наші предки називали їх Дідами , не залежно від статі. Цієї традиції дотримуються багато родин мешканців північних регіонів Рівненщини і не тільки північних. Колись навіть готували для Дідів гарячі страви, щоб ішла пара – вважалося, що душі померлих їдять саме пару. Колись у такі поминальні дні – напередодні Дмитрівської поминальної суботи, суботи Зелених свят, на провідний четвер після Великодня, відвідинам живих померлими приділялася велика увага – були всановлені закони, які стосувалися сервірування столів, культури подачі та споживання їжі, особлива рецептура, правила поведінки. Зараз це все, звичайно, відійшло. Але багато чого лишилося – ми просто не надаємо значення і не знаємо початкову суть тієї чи іншої традиції.”
– Які проекти Рівненського обласного центру народної творчості Ви вважаєте найбільш успішними?
” – Вже більше року реалізовуємо проєкт “Інклюзія в закладах мистецької освіти”. КЗ “Рівненський обласний центр народної творчості” РОР на сьогодні здійснює діяльність спрямовану на розширення доступу до мистецької освіти через впровадження інклюзивного навчання в художніх та музичних школах, допомога у створенні освітнього простору, дружнього для усіх, а також виявлення конкретних перешкод для інклюзивного навчання мистецтву та напрацювання рекомендацій для усунення таких перешкод. Загальнодоступне освітнє середовище на першому місці. Такою має бути й інклюзивна освіта у мистецьких школах. Залучаємо фахівців зі спеціальних шкіл, щоб вони надавали рекомендації для викладачів мистецьких шкіл щодо особливостей тієї чи іншої нозології. Серед 38 мистецьких шкіл Рівненщини на сьогодні вже 20 шкіл впроваджують напрям інклюзивної освіти. Це важливо, бо право на самореалізацію та розвиток свого творчого потенціалу мають всі!”
– Як, на Вашу думку, можна популяризувати народні традиції серед молоді?
” – Говорити, розповідати, наочно демонструвати. Молодь сучасної війни за Україну набагато проукраїнська і притомніша, ніж моє пострадянське покоління. У нас був ще той комплекс меншовартості, ми відштовхувалися від своїх традицій, а за їх дотримання міська молодь з нас сміялася. А сучасна молодь готова до повернення свого автентичного, що визначає нашу національну ідентичність. До роковин Голодомору я проводила лекцію “ЯК ТАМ? Або, Куди ідуть українські душі” – про уявлення про смерть і потойбічне життя давніми українцями. На лекцію прийшла якась молодіжна громадська організація – чоловік до двадцяти хлопців і дівчат років 15-18. Вони були до кінця. Я жартома запитала, хто їх привів? А вони сказали, що прочитали анонс і їх зацікавило. До речі, це не одиничний випадок такого прояву цікавості. Я не скажу, що вся молодь сьогодні побігла ткати чи плести постоли, але точно багато хто вчиться виготовляти дідуха, пекти з мамами паски, малювати писанки, слухати етно-музику тощо. Це помітно і дуже тішить.”
– Як ви поєднуєте різні грані своєї діяльності — письменництво, дослідження, керівництво центром творчості?
” – Все дуже природньо і органічно. Я просто ніколи не роблю речі, в яких не розуміюся. І не беруся робити те, в чому не є фахівцем. Вся моя особиста і творча діяльність пов’язана із культурою, бо я формувала себе як менеджера культури все своє життя. Всі ці три напрямки пов’язані із інтелектуальною і творчою сферою. Письменництво – це форма висвітлення мого індивідуального світогляду. Дослідницька робота – форма висвітлення мого коріння, народності, національної ідентичності. Керівництво центром народної творчості – форма об’єднання своїх земляків у громадах навколо висвітлення нашого коріння та творчого самопошуку. Все дуже взаємопов’язане!”
– Які ваші мрії та плани на майбутнє? Чи є ідеї для нових проектів або творів?
” – Є плани та ініціативи, звичайно. Не буду спойлерить і, як казали наші предки, тьху-тьху, щоб не зурочить)) Це будуть проєкти пов’язані, в першу чергу, з культурою пам’яті та дослідницькою діяльністю: події, заходи видання. Що стосується роботи закладу, який я очолюю – продовжуємо активне навчання колег із громад щодо роботи з традиційною культурою: семінари, практикуми, заходи, експедиції. Бо є ще в нас багато недослідженого і недостатньо висвітленого.”
- Чи є у вас ритуал, з якого починається ваш ранок?
“- Кава, як священна амброзія, що наповнює все моє єство)))”
- Що ви любите робити у вільний від роботи час?
” – Формувати нові ініціативи))”
- Якби ви могли жити в будь-якому куточку світу, де б це було?
” – Не хочу ніде жити, окрім України – всі мої родичі і могили предків тут…”
- Що для вас є найкращим способом відновити сили та надихнутися?
“- Експедиції в глибинки Полісся.”