У жовтні в Україні традиційно відзначили День святої Покрови Пречистої Богородиці, День захисника України, День створення УПА та День українського козацтва. Пройшов Марш слави Української Повстанської Армії. Для Рівненщини це особлива дата, адже саме тут, в урочищі Гурби Здолбунівського району, навесні 1944 року відбувся найкривавіший бій між вояками УПА та військами НКВС. Друга особлива подія – 4 жовтня Сенат США одностайно ухвалив двопартійну резолюцію, де Голодомор 1932-33 років визнається геноцидом українського народу. Про історичне значення цих подій та їхній вплив на сучасні процеси ми поговорили із лідером Партії “ПАТРІОТ” Миколою Голомшею. Політиком і правником, який мав безпосередній стосунок до багатьох подій, що мали наслідком відновлення історичної справедливості.
– У тому, що нарешті ми віддаємо належну шану воїнам Української Повстанської Армії, є кілька важливих для сьогодення сенсів, – каже Микола Ярославович. – Бо воїнів УПА радянська влада намагалась очорнити всіма силами своєї пропагандистської машини. Адже вони є уособленням визвольної боротьби, прикладом самопожертви заради волі рідної землі. За великим рахунком, це моральний орієнтир. Маючи такий потужний приклад волелюбства і патріотизму, народ починає ставити собі чесні запитання: чи є ми вільним народом, чи не служимо брехні, чи бере в нашому житті верх правда? Тобто чи є первинними цінності, за які боролись і помирали герої. А відповідь проста: ми маємо боротись, бо зобов’язані встановити в нашій державі справедливість, зобов’язані створити середовище життя для кожного українця, а не для якоїсь окремої касти. Зобов’язані зробити все можливе, щоб величезні природні багатства, якими володіє наша країна, працювали на народ. Саме у таких питаннях та відповідях – сенс відновлення історичної справедливості.
– Миколо Ярославовичу, визнання Сенатом США Голодомору 1932-33 років геноцидом українського народу є саме актом історичної справедливості. Свого часу ви як заступник Генерального прокурора долучилися до розслідування і передали до суду справу про визнання Голодомору геноцидом. Поділіться подробицями цього процесу.
– Ще з 2003 року я наполягав на тому, що цей злочин мав бути розслідуваний. Але до Помаранчової революції політичної волі у керівництва Генпрокуратури не було. Я говорив про Голодомори 1921-23, 1932-33, 1946-47 років. Але найжахливіший Голодомор 1932-1933 років, і саме на ньому ми вирішили зосередитись після того, як Президент Ющенко схвалив цю ініціативу. Щоправда, навіть тоді був спротив – Генпрокуратура нічим не допомагала, мене звинувачували у політиканстві, заявляючи, що голод був, а геноциду не було. Навіть постанову “Про порушення кримінальної справи”, яку я виніс, просто не зареєстрували! Довелося шукати однодумців. Голова СБУ В.Наливайченко разом зі своїми підлеглими зареєстрували кримінальну справу, і ми почали розслідування.
Відверто скажу – ця справа просто шокувала! Із доказами такого жахливого цинізму, гадаю, довелось працювати мало кому з моїх колег, причому не тільки в Україні.
– Що саме вас вразило?
– Була постанова ЦВК і РНК СРСР “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів, кооперації та зміцнення суспільної соціалістичної власності” від 7 серпня 1932 року. В народі її називали “закон про п’ять колосків”. Постанова передбачала розстріли з конфіскацією всього майна. У кращому випадку – ув’язнення на 10 років. Цього виявилося замало. Під керівництвом Сталіна та його поплічників цілі села по всій країні режим виносив на “чорні дошки”. Це означало смерть не лише людини, а всього населеного пункту. Села просто зникали разом із мешканцями.
Я читав спогади одного з учасників тих подій. У своєму щоденнику він пише: “Нас оточили війська. У нас забрали їжу, навіть одежу і нове взуття. Ми голодуємо, ми не маємо що їсти… Я похоронив батька, матір, дружину, брата. А ось веду за руку трьохлітнього сина, на руках півторалітня донька. Уявляю, якою вони смертю будуть помирати, якщо я ось-ось помру”. І він несе їх до ставу і топить, щоб вони померли при ньому.
Ця картина просто не вписується в психіку сучасної людини. Але ми маємо це знати й оцінювати і за моральними критеріями, і за буквою закону.
Ми просто зобов’язані були ці злочини розслідувати. Бо нині такими самими способами знищення українського народу послуговується путінський режим.
Про те, що відбувалося, знав світ – західні дипломати інформували уряди своїх країн, що у нас лютує штучно створений голод. А в той же час Радянський Союз продавав українське зерно. Були й досить совісні керівники районів, які зверталися з відповідними скаргами, що на залізниці стоять ешелони з зерном, а люди вмирають. Їх знищували…
Під час розслідування слідчі органи Служби безпеки України, а керував розслідуванням начальник слідчого управління генерал СБУ Василь Вовк, куратором був генерал Микола Герасименко, – геополітично, хронікально й організаційно довели факт злочину. Ці злочини стосувалися всього українства. Було напрацьовано 216 томів кримінальної справи
– Серед дослідників геноциду досі тривають дискусії щодо справжньої кількості загиблих.
– Інформація свідчила, що жертв понад 10 мільйонів. Вчені ж давали цифру 3 млн 800 тисяч. Це вражало. Генеральна прокуратура постійно пресувала мене з цього приводу. Доводилося спілкуватися з представниками СБУ мало не в приватних розмовах. І ми таким чином координували дії. Слідчі допитували людей, з’ясовували всі обставини на місцях. Але люди не мали документів про те, стільки загинуло дітей, літніх людей. А в наявних записах приховували інформацію про чисельність селянства, яке загинуло від голоду.
Ми ретельно опрацьовували різні документи. Серед них – надбання Інституту народної пам’яті, які нам надав Ігор Юхновський. Ці матеріали також лягли в основу розслідування. Але основну частину становили допити свідків, очевидців, їхніх дітей.
– З приходом до влади Віктора Януковича тема геноциду і звинувачень кремлівської влади у злочині щодо України була загальмована навмисно?
– Янукович одразу заявив, що ніякого геноциду не було. Після цього мене запросив Генеральний прокурор і сказав, що мені доведеться залишити посаду. Хоча вихід із ситуації, як мені підказували деякі відповідальні працівники, був – якби я відмовився від постанови, яку підписав у кінці грудня 2009 року. Це постанова про скерування кримінальної справи стосовно Голодомору до суду. Я підписав її, тому що і Генеральний прокурор, і його заступники відмовились це зробити. Суддя Віктор Скавронік розглядав цю справу у суді. На засідання запросили молодих прокурорів, їх лякали звільненням, але вони витримали всю процедуру. Віктор Скавронік визнав факт геноциду і закрив справу у зв’язку зі смертю Сталіна, Косіора та інших його поплічників.
За те, що я скерував до суду кримінальну справу про визнання Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом українського народу, мене позбавили посади заступника Генерального прокурора і відправили у “заслання” – військовим прокурором Центрального регіону України.
Москва ж розгорнула проти мене інформаційну кампанію з дискредитації. Знайшли онука Сталіна, який подався до московського суду, аби оскаржити рішення українського суду. Я сказав, що проти такого рішення повстане вся Україна.
– Як можна оцінити політичне значення нещодавнього рішення Сенату США щодо визнання Голодмору геноцидом українського народу. Чи має це вплив на поточні події?
– Перш за все це важливо з позиції усвідомлення, що такі злочини передбачають невідворотність покарання і не мають термінів давності, тому що завжди є охочі продовжувати подібні злочини. А те, що робить Путін на сході нашої країни, це якраз непокараний злочин Кремля.
Путінський режим діє зараз у такий самий спосіб, що й сталіністи. У Криму й на окупованих територіях Донецької і Луганської областей кремлівські терористи вбивають мирних людей, арештовують і утримують у застінках невинних громадян, влаштовують штучний голод в окремих районах, руйнують артилерійськими і мінометними обстрілами будинки. Вони руйнують середовища мирного життя українців і розхитують спокій і мир інших народів.
Неоімперія сучасного варварства досі “малює” свої страшні, божевільні візерунки на чорних дошках – вже для Майданної України. “Малює” танками і “Градами”, мінометами, терористичними актами, засиланням чергових загонів нищення історично-ментальної пам’яті українців. Це – агонія осердя імперії, яка будувалась і розвивалась на принципах тотальної ненависті до всього національного, людського в нашому світі.
Українці знову гинуть, захищаючи рідну землю, свою волю і мир у світі. І саме встановлення історичної правди дає розуміння того, що ми вистояли в голодоморах, не здалися під більшовицькою окупацією, коли радянська влада робила все можливе, щоб знищити історичну пам’ять і сам дух українства.
Як бачимо – це не вийшло у сталінського і в цілому радянського режимів, не вийде і у путінського.