Ірина Товт — незвичайна кравчиня та волонтерка з Рівненщини, яка вирізняється не лише своїм унікальним стилем, а й важливим внеском у допомогу українським військовим. Їй 57 років, але вона випромінює молодість духу та внутрішню свободу. Вільна у своїх поглядах і творчості, створює власний одяг, слідуючи за натхненням та власними переконаннями. Її життя — це поєднання творчості, стилю, волонтерства та глибокого почуття обов’язку перед своєю країною.
Ірина почала шити ще у три роки, спостерігаючи за своєю мамою, яка була для неї прикладом. Спочатку це було просто хобі, але згодом захоплення переросло у професію. За ці роки вона не лише вдосконалила свої навички, але й розвинула власний стиль — вільний, легкий, наповнений енергією свободи. Вона любить створювати об’ємний одяг у стилі бохо, який підходить під її настрій. Сама Ірина зізнається, що їй подобається привертати увагу своїм зовнішнім виглядом, але вона ніколи не відчуває дискомфорту через це. Вона носить афрокіски, які, за її словами, нагадують козачий оселедець, що підкреслює її ідентичність як сучасної козачки.
“Я вільна людина — і це відображається в усьому, що я роблю, у тому числі й у моєму одязі”, — зазначає Ірина. Вона шиє тільки тоді, коли відчуває натхнення, використовуючи різноманітні матеріали, такі як льон, коноплі, мішковина та старі речі. Вона поєднує різні тканини і створює речі, які підходять лише для тих, хто, як і вона, не боїться бути іншим і йти проти загальноприйнятих стандартів. “Такий одяг замовляють ті, хто розуміє цей стиль, хто не переймається тим, що скажуть інші”, — додає вона.
Ірина активно займається створенням аксесуарів — одягу, сумок, гаманців, біжутерії. Проте свої вироби вона рідко фотографує або рекламує, бо не вважає себе фахівцем у цій справі. Виняток становлять лише благодійні аукціони, де вона виставляє свої роботи для збору коштів на потреби військових. Одна з таких подій — ярмарок “БлагоДія”, де Ірина та її колеги збирають гроші для купівлі матеріалів для створення нош, сіток і кікімор — маскувальних костюмів для захисників України.
Сьогодні життя Ірини кардинально змінилося. Раніше вона могла дозволити собі більше часу на творчість і навіть медитації, щоб знайти внутрішній спокій. Однак тепер все її життя підпорядковане потребам військових. Ірина активно шиє кікімори, прапори, ноші та інші необхідні речі для фронту. Вона розуміє важливість свого внеску і вважає, що зараз її основне завдання — підтримувати тих, хто захищає Україну. “Зараз у мене вже немає часу на себе. Усі мої сили спрямовані на допомогу нашим військовим”, — каже вона.
Хоча Ірина воліє шити весільні сукні, вона розуміє, що зараз це не на часі. Зараз її робота — це захист для бійців, адже її одяг і маскувальні костюми допомагають їм залишатися непомітними на передовій. “Дуже б мені хотілося шити весільні сукні замість кікімор для військових”, — зізнається Ірина. “Але зараз це їхній захист, і вони більш потрібні. Сукні ми будемо шити обов’язково, але пізніше”.
Попри всі складнощі, Ірина не втрачає віри у майбутнє України. Вона мріє про те, щоб українці пробудилися духовно, щоб країна стала вільною, незалежною та процвітаючою. Її роботи, її стиль, її вільний дух — усе це відображає її переконання і прагнення до нових рівнів розвитку для України. Ірина вірить, що її внесок, як і внесок тисяч інших волонтерів, допоможе Україні досягти кращого майбутнього.
“Я дуже хочу, щоб люди прокинулись, їхні душі прокинулись. Щоб Україна вийшла на новий рівень життя — вільна, незалежна і процвітаюча”, — ділиться Ірина своїми мріями.
Ірина Товт є яскравим прикладом того, як творчі люди можуть робити важливий внесок у підтримку своїх захисників. Її кікімори, прапори та інші вироби не тільки допомагають військовим у практичному плані, але й надихають їх своєю енергією та турботою. Вона продовжує працювати на благо країни, вірячи у те, що настане день, коли вона знову зможе повернутися до своєї улюбленої справи — шиття весільних суконь, але вже у мирній, вільній і щасливій Україні.
Ірина не тільки створює одяг, вона творить історію свого життя та країни через кожен стібок і кожен витвір своїх рук. Її роботи — це не просто тканина і нитки, це символ свободи, внутрішньої сили і віри у краще майбутнє. І вона переконана, що разом з іншими волонтерами і захисниками вони обов’язково переможуть, а Україна заживе новим, кращим життям.