Коли ми говоримо про книги, на думку спадають традиційні сторінки, надруковані чорнилом. Але уявіть книгу, де слова вишиті нитками, а кожна ілюстрація – це витвір мистецтва на полотні. Таке поєднання літератури й вишивки стало унікальним явищем, яке змінило уявлення про книжкову естетику.
Рівне стало справжньою столицею вишитої книги, а її творцем – Олена Медведєва. Письменниця, художниця, психологиня, вона не тільки створює книги, які захоплюють своєю красою, але й встановлює рекорди України. Її роботи поєднують у собі традиції, глибокі сенси та сучасний підхід, що викликає захоплення і натхнення.
Ми поспілкувалися з пані Оленою, аби дізнатися, як вона відкрила для себе це унікальне мистецтво, що її надихає та як Рівне стало джерелом сили для її творчості.
– Як Ви відкрили для себе мистецтво вишивання книг? З чого все почалося?
” – Так цікаво Ви ставите запитання… це ніби відкрити материк. Але ж він існував до свого відкриття. Задум вишивати книги з’явився в уяві, оселився в серці, а вже втілився у життя у Рівному. Саме тому наше місто і вважається сьогодні столицею вишиваної книги. А все почалося з синових казок і мого бажання створити бібліотеку із таких полотняних видань, в яких ілюстрації та тексти вишиті. Так з’явилися «Сніжинка Даринка», «Їжачок Сто голочок», «Абеткове дерево», ілюстрації до яких виконала наша рівненська художниця Наталя Серветник. М’які, полотняні артбуки, на яких дитина могла покласти голівку в своєму ліжечку, бо читала їх перед сном, і… заснути. Згодом дітвора почала називати їх книжними подушками.”
– Вишиті книги – це дуже унікальна справа. Як виникла ідея поєднати літературу і вишивку?
” – Дякую за комплімент. Синтез непоєднуваного – українського сакрального слова і унікальної самобутньої вишивки, подарували цей дорогоцінний скарб – рукотворну книгу. Для мене і література, і вишивка – два крила одного вільного птаха, що зветься мистецтвом. Тому спробувала. Взяла полотняну чернетку, голку і вишила українську абетку, згодом англійську, польську… Так стали народжуватися і здійматися в небо перші ластівки – вишиті книги.”
– Як Ваше рідне місто, Рівне, вплинуло на Вашу творчість?
” – Воно – місце моєї сили, коріння мого роду, дух моїх предків, дім моїх батьків, колиска моїх дітей, стежки моїх онуків, територія моєї любові, сад моїх думок… Люблю Рівне, його історію і сьогодення, людей, які в ньому мешкають і все те, що з ним пов’язане. Завжди цікавить те, що в ньому відбувається. Саме в Рівному у мене з’явився задум створити вишиті книги, і саме в ньому він і втілився. Вишиті без скорочення «Кобзар» Тараса Шевченка, «Народна пісня» Івана Франка, «Я поцілую мальву у щоку» Ліни Костенко, «Лісова пісня» Лесі Українки, чотири Євангелії, мінітатюри, триптихи, вишивана Шевченкіана і багато інших мистецьких книг побачило світ саме в Рівному. Це місто стало для мене і джерелом енергії, і підтримкою. В особі його мешканців, звичайно.”
– Розкажіть про Вашу книгу «Герої-титани». Що надихнуло створити цей альбом пам’яті?
” – Непросте як питання, так і видання. Робота відбувалася в процесі реалізації мистецького проєкту «КолоАрт» за підтримки Українського Жіночого Фонду, який очолювала Олена Семенович.
Надихнуло – бажання підтримати тих жінок, чиї чоловіки віддали на війні найцінніше, що мали – своє життя заради волі України. А вже потім – занотовування правди з перших вуст, констатування фактів для історії, щоб наступні покоління читали невигадані історії про війну та Героїв України. “
– Чи були у Вас особисті історії або спогади, пов’язані з Героями, яких Ви вшановуєте в цій книзі?
” – Ні, не було. Із жодним із шести Героїв я не була знайома.”
– Як Ви справляєтеся з емоціями під час роботи над такою глибокою і чуттєвою темою?
” – Знаю, для кого і для чого це роблю, відповідно достатньо вмотивована і ніякі труднощі не стануть перепоною. Але тема справді глибока і чуттєва. А це означає, що не можна абстрагуватися і повимикати емоції, провести інтерв’ю з респонденткою, а потім емоції знову активувати. Бо згодом ти працюєш із аудіо записами та набираєш на комп’ютері тексти, отже багато часу проводиш на одинці із болем, спогадами, несправедливістю, жорстокістю… Однак душа української жінки здатна вмістити в собі і біль, і боротьбу, і віру, і саму Перемогу… “
– Які ще творчі роботи Ви вважаєте своїми найбільшими досягненнями?
” – Це Ви назвали вишивані книги і альбом пам’яті «Герої-титани» досягненням, не я…)) Дякую Вам, п. Діано. А для мене цінна кожна книга. Бо в кожну я вклала те, що до мене вже не повернеться – частина серця, життя, час, емоції, труд, роздуми… Найбільшим досягненням уважаю той факт, що ми є один в одного – книги у мене, а я у книг.”
– На Вашу думку, наскільки важливо зберігати народну творчість у сучасному світі?
” – Важливо дуже. Бо з нею відбувається становлення української ідентичності, едукація сучасних майстрів. Творчість стала інструментом резильєнтності в часи війни для величезної кількості людей, сублімацією і рятівним пасом. Її роль неможливо переоцінити. Серед народу не приживеться щось хибне і фальшиве, бо українці знають ціну красі, елегантності та вишуканості. Вони мають смак на все справжнє. А коли щось стає народним – то найвища оцінка, яку може отримати майстер. Пригадую, як батько Володимира Івасюка – п.Михайло говорив про те, що коли твоїй творчості приписують ім’я «народна», то це найбільше визнання. Я про те, що в кожного народного виробу чи творі був колись конкретний автор, ім’я якого, в силу тих чи інших причин, не збереглося. “
– Ви встановили кілька рекордів України. Який з них став для Вас найзнаковішим?
” – Уважаю, що найперший. Мабуть тому, що це не я його ініціювала і він, зрештою, був першим, який засвідчив Україні та світові про вишивані українською мовою книги. Мені зателефонували з Національного реєстру рекордів України і запропонували зафіксувати рекорд. Я навіть трішки розгубилася, адже вишивала книги не заради рекорду, а тому, що не могла цього не зробити. А тут така пропозиція. Я погодилася. Згодом у Києві, в Літературно-меморіальному музеї Тараса Шевченка відбулося встановлення першого національного рекорду в галузі «Мистецтво». Потім були наступні.”
– Щоб Ви порадили молодим митцям, які тільки починають свій шлях?
” – Невдячна ця справа щось радити… Не люблю радити… Важливо «триматись вільно й незалежно», як казала наша легендарна Ліна Василівна. Не мати страху, бо як писав Олександр Смик про український менталітет, що то «страх, замішаний на ліні». Знати для себе, що справді ти хочеш сказати своїм мистецтвом, результат має бути зрозумілим в першу чергу тобі. Насолоджуватися процесом, не економити на матеріалах, емоціях та промоціях. Розвиватися разом із душею народу, як робив це Іван Франко, і не здаватися. І, звісно, пам’ятати слова, які повторював Симон Петлюра: «Там, де живе справжній талант, там справді немає старості». Бо хоробрість не завжди ричить. Інколи це той тихий голос в кінці робочого дня, який каже: «Завтра спробую ще».”
– Над чим Ви працюєте зараз? Чого очікувати від Вас у найближчому часі?
” – Маю вже готовий для демонстрації новий вишиваний фоліант, який планую продемонструвати на відкритті артпростору «Вишивані книги» в Рівному. Вишиваю ще один, письмовий дозвіл на роботу якого отримала в Києві в квітні минулого року. Понад 50 відсотків роботи вже виконано. Пишу нову книгу, надаю психологічну допомогу тим, хто її потребує, відповідно, чекаю на усміхнені обличчя дітей і дорослих. “
– Як Ви знаходите баланс між творчістю, родиною і повсякденним життям?
” – «Захочеш і будеш. В людині, затям, лежить відгадана сила» – Олег Ольжич. Це так серйозно прозвучало… Просто навчилася планувати свій тиждень так, щоб добре в ньому жилося і мені, і моїм рідним.”
Улюблене місце в Рівному?
– Важко назвати одне. Дім моїх батьків. Оствиця – місце, в якому зростала, здавала нормативи з фізкультури, плавала на човнах і куди часто приїжджала на велосипеді. Лебединка, вулиця Драгоманова навесні, поруч із краєзнавчим музеєм, встелена красивою бруківкою; вулиця Словацького восени, район Волі… Зараз до вподоби села навколо Рівного.
Книга, яку Ви читаєте зараз?
– Нещодавно завершила читати «Скіфську одіссею» Ліни Костенко, маю розгорнутою «Вірші з бійниці» Максима Кривцова, Стусові «Листи до сина».
Вишивка чи письмо: що для Вас ближче?
– Не скажу, що ближче, бо не знаю. Все залежить від бажання на щодень, від пориву, дедлайну. Але письмо було першим, це точно.
Ваше головне джерело натхнення?
– Я не знаю, що таке натхнення. Знаю, що таке задум, ідея, бажання, перепони, везіння, енергія, емоції, відсутність чи присутність для цього коштів, перший крок, страх, невідомість, процес, яким вже починає керувати сама книга, робота, беззупинність, нічна кава, безсоння, результат… А от натхнення не знаю. Потрібно буде загуглити.))
Якби не мистецтво, то що?
– Якби не існувало мистецтва, я б його вигадала, але воно точно було б у моєму житті. Створила і займалася ним. Тому, якби не мистецтво, то тільки інший вимір мистецтва. Як каже наша рівненська підприємиця Надія Іваненко: «Я знімаю капелюха лише в одному випадку – перед іншим капелюхом».