«Досягнення — це на фронті, — відразу розставляє акценти в нашій розмові Олег Червонюк. — Про якісь досягнення нашого підприємства можна було б говорити в мирний час. А так — доречніше сказати, що ми докладаємо надзусиль, аби взагалі зберегти цей сектор економіки, легку промисловість. Попри всі труднощі, працюємо, боремося за ринок, даємо людям роботу, сплачуємо офіційну зарплату і всі податки».
Засновник ТМ GOLDI (Рівненський льонокомбінат) — «Виробничник року» за версією журналу «РІВНЯНИ». На 5 фабриках, об’єднаних торговельною маркою GOLDI, працює близько 1200 людей, більш ніж половина з них — на Рівненському льонокомбінаті. Підбиваючи підсумки важкого 2024-го, ми зустрілися з Олегом Казимировичем, щоб поспілкуватися про те, як працює нині льонокомбінат, і почути думки досвідченого виробничника про найболючіші проблеми економіки України.
Загальна площа льонокомбінату — 120 тисяч квадратних метрів. З них більша частина — відновлена за ті 16 років, що минули відтоді, як Олег Червонюк купив Рівненський льонокомбінат. Роками він вкладав мільйони доларів у відновлення й модернізацію підприємства, яке сьогодні виробляє тканини й готовий одяг під торговельною маркою GOLDI. Сьогодні тут встановлене найновіше обладнання європейських виробників, аналогів якому немає в Україні. Зробили б ще більше, якби не карантин і війна.
Мегават сонячних батарей — реальний внесок в енергетичну незалежність
«Більшість того, що робимо нині — це фактично завершуємо розпочате ще до повномасштабного вторгнення», — відверто розповідає власник льонокомбінату. Попри все, масштаби зробленого за останній час — вражають: на підприємстві відремонтували близько 5 тисяч квадратних метрів виробничих площ. «І це не косметичний ремонт, а фактично збудовано з нуля», — демонструє нові приміщення Олег Червонюк. У новій будівлі для швейної фабрики якраз завершують розміщувати деяке обладнання, але виробничий процес уже йде повним ходом. А на даху фабрики працюють сонячні панелі.
— Загальну їх потужність уже довели до 1 мегавата, і ще на 300 кіловатів встановлюємо, — розповідає власник підприємства. — Сьогодні сонячні панелі стоять на кожній із 5 наших фабрик. У сонячні дні вони повністю закривають потребу в споживанні електроенергії. А на випадок блекаутів забезпечили всі підприємства потужними дизель-генераторами.
Роботу над енергетичною незалежністю своїх виробництв Олег Червонюк розпочав задовго до повномасштабного вторгнення. Ще на початку 2016 року на Рівненському льонокомбінаті запустили твердопаливну котельню, яка працює на відходах деревообробки. Підхожу котельню Олег Червонюк знайшов сам, об’їздивши кілька країн. Сьогодні обладнання, основу якого складає паровий котел виробництва Австрії, забезпечує як обігрів приміщень, так і вирішення виробничих потреб. А на всіх інших фабриках встановлені твердопаливні котли
рівненського виробника “Ретра”. Так один місцевий виробник підтримує
іншого, а разом — працюють для зміцнення економіки держави.
«Кешбеком» контрабанду не зупиниш
Об’їздивши багато країн, відвідавши понад 700 виробництв по всьому світу, Олег Червонюк може годинами говорити про те, як має бути влаштована економіка. І розуміння це спирається не на теорію, прочитану в книжках, як у більшості «економістів», яких бачимо на екранах, а на власний досвід виробничника і вдумливий аналіз розвитку промисловості у провідних країнах світу.
— Якщо не захищати інтереси свого виробника — ми перетворимося на сировинний придаток. Хоча сьогодні ми вже ним і є, — констатує Олег Казимирович. — Треба захищати не тільки державні кордони, а й економічні. В жодній цивілізованій країні немає стільки контрабанди, як у нас. Говорять-говорять про контрабанду, але ніхто її не зупиняє. Замість цього все пропонують нам нові програми: то якісь компенсації, то кешбек… Як на мене, це підміна цінностей: все одно, що палаючий будинок не з потужних пожежних машин гасити, а носячи воду відрами. Замість зупинки контрабанди — кешбек… Для розвитку економіки потрібні не програми, а ринкові умови конкуренції між усіма компаніями в Україні. На жаль, не бачу на рівні уряду людей, які б це усвідомлювали. Можливо, там і є ті, хто розуміє реальні масштаби нинішнього колосального падіння економіки. Але щоб щось робили, аби змінити ситуацію — ні, не роблять.
З болем говорить Олег Червонюк про економічну політику, відірвану від реалій виробництва:
— Будувати підприємства, виробляти продукцію, створювати ВВП — лише звідси можуть братися гроші на зарплати. Інший шлях — очевидний, і ми його, на жаль, бачимо: проїдання західних кредитів, які віддаватимуть наші діти і навіть онуки. Потрібно розуміти, що зарплата — це еквівалент тих матеріальних цінностей, які може виробляти економіка держави. Зарплата збільшуватимуться, якщо розвиватиметься виробництво, а не навпаки. І збільшення це відбуватиметься природним, а не штучним шляхом.
Легка промисловість — класика економіки
Тенденції розвитку економіки Олег Червонюк чітко простежує на прикладі Рівненського льонокомбінату.
З одного боку, виїзд мільйонів українців за кордон суттєво скоротив обсяги споживання на внутрішньому ринку. Той, хто виїхав до Польщі в рівненських джинсах, наступні свої джинси купить вже точно в польському магазині. І цей процес, на жаль, триває: чимало молодих працівників підприємства, зізнається співрозмовник, націлені на виїзд з України. А за цим — цілий ланцюжок невтішних тенденцій: подальше скорочення обсягів споживання, загострення ситуації на ринку праці, постійна потреба в навчанні нових працівників.
З іншого — знижується споживання тканини, яку виробляє льонокомбінат, тому що багато українських виробників просто припиняють роботу. «Легкої промисловості в Україні вже фактично немає», — з гіркотою констатує Олег Червонюк. Щоб підтримувати виробництво тканини і товарообіг, підприємства, об’єднані торговельною маркою GOLDI, збільшують продаж готових виробів. Активно розвивають свою торговельну мережу, відкривають нові магазини.
Хоча й тут все непросто: великі торговельні центри зацікавлені брати до себе потужних гравців ринку, які мають доступ до дешевої сировини та робочої сили. Годі й казати, що ці бренди — неукраїнського походження.
— Раніше українці виробляли, українці продавали — а сьогодні вітчизняний ринок розділився між поляками, іспанцями, турками, шведами… Ось тільки українець у цьому процесі не має й не матиме нічого, — не приховує гіркої правди Олег Червонюк. — Звісно, що ні на Заході, ні на Сході сильна, самодостатня, платоспроможна Україна нікому не потрібна. Але вона потрібна нам самим! А сильною може вважатися лише країна з розвиненим виробництвом.
Власник ТМ GOLDI переконаний: легка промисловість і сільське господарство — це основа, класика економіки. Саме з цих галузей починається розвиток будь-якої держави. Бодай тому, що тут потрібні менші, ніж в інших сферах, капіталовкладення. Але в будь-якому разі повинні бути створені сприятливі умови з боку держави. Держави, яка захищає свій ринок, свого виробника, свою економічну незалежність.
Освіта — для виробництва, а не для виховання корупціонерів
А турбота про виробника, про ринок, про економічний розвиток повинна починатися з розвитку освіти, глибоко переконаний Олег Червонюк. Виробництво неможливе без сучасних технологій. А володіння ними — без якісної освіти.
— Я б запровадив кураторство підприємств над навчальними закладами відповідної галузі. Щоб навчальний процес відбувався паралельно з виробничим. Тому що кінцеву оцінку в освіті завжди ставить роботодавець. І це не просто фізична особа, а ціла галузь. Потрібно прислухатися до думки роботодавця. І починати варто з профтехосвіти.
Поки що ж українська система освіти, за спостереженням власника ТМ GOLDI, більше нагадує замкнену систему, таку собі «річ в собі», що працює на самовідтворення і змалечку готує молодь до участі в корупційних схемах. Людей всередині системи все влаштовує, а щось змінити — бракує політичної волі навіть на найвищих владних рівнях.
…Наша розмова з Олегом Червонюком не була схожою на звіт про досягнення. Виробничник, який живе своїм підприємством, мислить не економічними абстракціями чи вдаваним позитивом «із телевізора», а категоріями реального сектору економіки. Тож щодня розмірковує над тим, як зберегти створене важкою працею. Виїзд молоді за кордон, мобілізація — все це впливає на нестачу робочої сили. А коли всі поточні надходження ідуть на зарплату і податки — тут не до нових інвестицій. Але попри все власник льонокомбінату налаштований… ні, не оптимістично, але рішуче, по-діловому: підприємство повинно працювати.
— Ми, українці, не кращі й не гірші за інших. Якщо ми якось прийшли до нинішнього стану, то маємо і вийти з нього. Люди створили нинішню ситуацію, люди повинні й знайти вихід із неї. Так, галузі легкої промисловості в нас, на жаль, уже фактично немає. Але Рівненський льонокомбінат був, є і залишиться.