Він не зі слів пам’ятає процес встановлення незалежності України. Як людина, яка все життя пропрацювала у сфері медицини, сформував своє бачення змін у цій галузі. Його бажання допомагати іншим завело його в зону проведення операції Об’єднаних сил, щоб рятувати людські життя. Головний хірург управління охорони здоров’я Рівненської ОДА, заступник головного лікаря з хірургічної допомоги Рівненської обласної клінічної лікарні, кандидат медичних наук, депутат Рівненської обласної ради VI-VII скликань від партії ВО “Батьківщина“ Олександр НЕСТЕРЕНКО – герой рубрики “Моя незалежність“.
– У наш час можна почути думку, що незалежність країни – не доконаний факт, а те, що ми здобуваємо тільки тепер. Ви підтримуєте таку тезу?
– Мені пригадуються слова Дейла Карнегі про те, що не має значення те, хто ти є, має значення тільки те, як ти мислиш. Тому незалежність повинна сформуватися у свідомості людей і тому її кожен сприймає по-іншому. Особисто я бачу Україну незалежною державою. Я сам був свідком її становлення, свідомо пам’ятаю події 70-х, 80-х, 90-х років і можу з упевненістю сказати, що нині ми живемо краще!
Мені подобаються процеси, які відбуваються в країні, за винятком війни на сході. Приємно, що ми з вами самі можемо будувати наше щастя і тільки від нас залежить те, яким буде наше майбутнє. Звісно, за виключенням пенсіонерів, інвалідів, які самі не здатні себе забезпечити і держава повинна подбати про цих людей.
– Ви говорили про позитивні зміни, але вони відбуваються дуже повільно. З чим це пов’язано?
– В державі відбуваються позитивні зміни, і логічно, що вони йдуть поступово. Звісно, усім нам хотілося б, щоб цей процес йшов швидше, краще, але так не буває. У розвинутих країнах світу, таких як США, Нідерланди, Німеччина та інші, ми також бачимо, що люди періодично не задоволені тими чи іншими реформами, виступають за збільшення заробітної плати, дотримання прав та свобод людини. І це закономірні процеси.
Проблема в тому, що люди часто не замислюються над тим, що держава складається з кожного з нас. І нам не варто розмірковувати, як діяти президенту чи прем’єр-міністру, краще кожному на своєму місці, власною працею, робити внесок у розвиток держави. Ми довго жили із комуністичним переконанням, що хтось прийде і скаже, що і як нам робити. А зараз прийшов час нашої з вами відповідальності та особистого внеску в незалежність країни.
– Як людина, яка має колосальний досвід роботи у медицині, як можете оцінити ту медичну реформу, яка нині відбувається?
– Я не можу оцінити медичну реформу як абсолютно позитивну, адже принципи, які в ній задекларовані, важко реалізувати на практиці. Всім відомо, що медицину можуть фінансувати або з державного бюджету, або пацієнт сам, з власної кишені сплачує кошти за надані послуги. У нашій країні, де економічна ситуація досить складна, немає як взяти з бюджету кошти та вкласти їх у медицину. Тому вихід, як на мене, полягає у страховій медицині. В цьому випадку, якщо ми обираємо саме такий шлях, нам не варто вигадувати велосипед, потрібно просто «списати» той шлях, яким рухалася Польща, і зробити так само. Якщо буде страхова медицина, то відсоток тих, кому потрібно буде надавати медичні послуги за рахунок держави, зменшиться. Тим самим пенсіонери, інваліди не матимуть проблем із наданням медичних послуг.
– Помітила у вас подяку за участь в операції Об’єднаних сил: коли і за яких обставин ви потрапили у зону бойових дій?
– Насправді ще близько двох років тому я заповнив анкету добровольця для допомоги у зоні проведення антитерористичної операції. Адже знав, що під час бойових дій на Донбасі потрібні хірурги і моя допомога може бути тут корисною, врятувати комусь життя. І тут, коли пройшло практично півтора року, у квітні, мені зателефонували і сказали, що впродовж травня мене чекає робота у складі добровольчого батальйону у зоні АТО. І так у травні цього року я впродовж місяця перебував у місті Попасна Луганської області, працював у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова. Під час перебування у зоні проведення операції Об’єднаних сил ми надавали хірургічну допомогу як військовим, які постраждали у військових діях, так і допомагали цивільному населенню.
– Як реагували колеги на ваш приїзд і які ваші враження від надання медичної допомоги у зоні військових дій?
– Не буду приховувати, що багатьох дивувало, що до них приїхав спеціаліст при посаді, адже небагато хто хоче оперувати людей під звуки кулеметів, на відстані одного кілометра від ЛНР. А якщо говорити про надання медичної допомоги у зоні військових дій, то мене вразила професійність військових медиків, їхня самовіддача, а також організованість структури і процесу надання допомоги. Адже часто в таких умовах життя пацієнта може врятувати саме організованість структури, а не тільки рівень надання медичної допомоги та кваліфікація лікарів.
