Щастя – це щось аморфне, непостійне, тривке. Але як піймати і не упустити цю мить? Для когось мірилом у житті є гроші, статус, а комусь достатньо спокою, який так важко втримати. Головний хірург Рівненщини, кандидат медичних наук й людина, яка понад усе цінує свою родину, Олександр НЕСТЕРЕНКО розповів нам про особистий секрет щастя.
– Що у Вашому розумінні означає сім’я?
– Сім’я для мене – все. Це нетлінна цінність, яку кожна нормальна людина розуміє як щось більше, ніж обов’язок. Сім’я – це відповідальність перед тими людьми, з якими ти живеш в одній оселі, з якими ти розділяєш усі клопоти й радощі життя, це рідна кров. Я знаю величезну кількість людей, які досить безвідповідально відносяться до поняття “сім’я”. В мене є пацієнти, які періодично з’являються на лікування з тими чи іншими проявами після тривалого вживання алкоголю. Я їм у таких випадках кажу: ви, мабуть, дуже багатий чоловік. Людина щиро дивується на моє запитання і запитує “Чому?” А я тлумачу: ви дозволяєте собі два тижні вживати алкоголь – ви маєте за що, ви дозволяєте собі два тижні не працювати – очевидно, у вас є запаси, ви дозволяєте собі після такого “відпочинку” приймати дороговартісне лікування, і знову ж таки далі нічого не заробляти… Я собі цього дозволити не можу, тому що в мене є люди, за яких я відповідаю. Сім’я – це не обов’язок, а відповідальність мужчини.
– Пане, Олександре, розкажіть, як Ви познайомилися зі своєю дружиною.
– Я навчався в Івано-Франківському державному медичному інституті, тут доля мене і звела з майбутньою дружиною Лесею. Вона була на два курси молодша за мене. В силу спільних зацікавлень, вподобань, співзвучності характерів ми зблизились і як наслідок пов’язали свої життя. Дуже багато моїх друзів-однокурсників та навіть мої батьки познайомились ще в студентські роки. Так часто складається, з ким спілкуєшся, де вчишся, в якому оточенні вирує твоє життя – з тим і поєднує тебе доля.
– Яка вона, Ваша Леся?
– Я не уявляю свого життя без коханої дружини. Я щасливий поруч з нею, вона подарувала мені двох прекрасних донечок Ганнусю та Оленку, вона береже сімейний затишок у нашому домі, для мене вона дорога.
– Розкажіть про своїх доньок, адже діти – це гордість кожного батька…
– Обидві мої донечки обрали за професію лікарську справу. Анна працює окулістом в обласній лікарні, Оленка завершує навчання – третій рік інтернатури з акушерства й гінекології. Наша сім’я з кожним роком зростає, доньки вже заміжні, і я маю гордий статус дідуся.
– Які свята єднають Вашу родину?
– Сімейні свята для мене – це щось особливе. У родинному колі ми відзначаємо чимало подій, але, насамперед, щороку ми збираємось на Новий рік, Різдво, Великдень та дні народження. Раніше ми мали традицію збиратись у батьків, але з віком їм стало важко фізично приймати у себе стільки рідні, тому зараз свята ми зустрічаємо у моєму домі – діти, внуки і мої батьки.
– Пане Олександре, Ви романтична натура?
– Про це може судити лиш моя дружина. Для мене дні, проведені з рідними, водночас схожі між собою, проте кожного дня відчуваю нові емоції, переживання, з миттєвостей формується життя. Не розумію людей, які протягом життя не змінюються, залишаються черствими і защкарублими у своїх переконаннях. Життя потрібно проживати душею, емоціями.
– Скажіть, чи повинна професія приносити задоволення, чи це лише ресурс для існування?
– Якщо справа, якою ти займаєшся, приділяєш їй левову частку свого життя, задовольняє твоє власне “его” – це означає лиш те, що ти на правильному шляху. Не всі апетити у житті можна втамувати грішми, є егоїстичні людські вподобання. Хочемо ми того чи не хочемо, але кожен з нас у певній мірі егоїст. Втіха нашого морального самолюбства має дуже велике значення у творенні особистості. Ніхто не прагне робити роботу, яка не приносить морального задоволення, навіть якщо вона приносить серйозні статки. Справою життя стає те, від чого ти отримуєш духовну насолоду.
– Чому Вашою родинною справою стала медицина?
– Родина Нестеренків – медична династія. Нас, однак, ніхто не агітував, не силував до цієї справи – це свідомий вибір кожного. Мої батьки стали прикладом для нас усіх, вони показали важливість лікарської справи, цінність людського здоров’я і ролі лікаря у збереженні найдорожчого, що є у людини – життя. Ми з братом у свою чергу передали цю любов наступному поколінню. Лікарська справа варта життя, вона значуща для суспільства.
– Коли Ви почуваєтесь абсолютно щасливим?
– В момент, коли мене огортає душевний спокій. Вдома все гаразд, все добре у батьків, на роботі, у друзів – це рівновага, баланс, у якому є лад. Левова частка мого внутрішнього спокою, мабуть, становить здоров’я моїх рідних та близьких.