Багатодітна мати та щаслива, усміхнена жінка. Суддя Дубенського міськрайонного суду Рівненської області, яка присягнула народу чесно і сумлінно працювати, керуючись принципом верховенства права та підкоряючись лише Закону. Все це – про героїню нашої наступної розповіді Олександру Юріївну ЖУКОВСЬКУ – суддю, яка прийшла в скрутний для народу час і мусить бути сильнішою від усіх інших. Зчепити зуби і не показувати слабкості, здолати випробування та не зневіритись…
В Україні існує дуже багато стереотипів, пов’язаних із суддівством. І з’явились вони, в тому числі, через мовчання представників суддівського корпусу. Вам цікаво, як стають суддями? Це шлях тривалістю в п’ять років. Героїня нашої розповіді з першого разу в 2011-му не пройшла відбірковий кваліфікаційний іспит на посаду судді. Але не опустила руки. Крок за кроком: безліч тестів і практичних завдань, спеціальні перевірки щодо її та сім‘ї, зарахування в резерв, конкурс, співбесіди… Нарешті, перемога! І президентським Указом від 17.01.2014 її призначено на посаду судді Дебальцевського міського суду Донецької області на п’ятирічний строк. Але пані Олександра здійснювала правосуддя лише два роки і 9 місяців. Суддя отримує право розглядати справи лише після церемонії складання присяги Українському народу в присутності Президента України. Чекала 14 місяців. 31.03.2015 присягнула.
Її Дебальцевський міський суд Донецької області зруйнували ГРАДами… Ще рік прожила в невідомості та без роботи. Знову боротьба за право на працю, спроба за спробою. В результаті, президентським Указом від 16.03.2016 перевели на посаду судді Дубенського міськрайонного суду Рівненської області.31.03.2016, рівно через п’ять років від початку довгої дороги до суддівства, вона була зарахована у штат діючого суду. Нарешті все зійшлось: і повноваження були, і робоче місце, прекрасні умови праці й хороший колектив! Почались трудові будні. Цей довгоочікуваний період, який Олександра Юріївна називає “моя суддівська весна”, тривав лише два місяці. Адже депутати 02.06.2016 змінили профільний Закон і Конституцію України… проголосувавши за “судову реформу”. Прописали, що такі судді-”п’ятирічки” мають бути звільнені після закінчення строку повноважень… Вона, яка любить роботу, до якої так довго йшла, відчувала себе камікадзе. Та її “звільнили” ще до того, як показала, на що спроможна. Уявіть лише: здійснювати правосуддя і знати, що в будь-якому випадку будеш звільнена, незалежно від якості роботи. Невесело, правда? Зате це подарувало внутрішню свободу, не лишилось найменшого страху. Якось миттєво, за декілька годин роздумів, відбулась трансформація свідомості. Шість місяців працювала так, ніби це останній день. Як і тисяча інших суддів. В голові лише билася думка: “Ми здійснюватимемо правосуддя, як і присягали. Піднявши голову і розправивши плечі. І нехай будь що буде”…
Через півроку десь законодавці внесли зміни. Вирішили суддям-”п’ятирічкам” замість звільнення дати можливість продовжувати кар’єру. Але для цього вони мали знову пройти кваліфікаційне оцінювання щодо відповідності займаній посаді. Знову заповнення анкет, збір довідок, складання тестів на знання права, вирішення модельної справи і написання вироку. Із нового – піддали багатофакторному психологічному тестуванню, яке тривало два дні разом зі співбесідою у психолога.
”Моє кваліфікаційне оцінювання триває з 01.02.2018, тобто вже 16 місяців. Поки все пройшла успішно. Очікую останнього етапу – співбесіди з членами ВККСУ, – розповідає пані Олександра. – Розумію, що коли та співбесіда зі мною відбудеться – невідомо. За її результатами мене рекомендують на призначення довічно або на звільнення. І зросте суддівська винагорода вдвічі”.
З 17.01.2019 пані Олександра без повноважень. Черговий період невизначеності. Рішень не ухвалює. Чекає. Як ви зрозуміли, на процес кваліфікаційного оцінювання судді не впливають. У них вибір простий: або оцінювання, або звільнення.
Настав час підбити підсумки. Судом під її головуванням вирішено справ і матеріалів:
1. 1054 цивільних;
2. 1048 кримінальних;
3. 676 адміністративних правопорушень;
4. 99 в порядку адміністративного судочинства.
Найскладніша й одночасно найцікавіша сфера діяльності – це розгляд кримінальних проваджень. Олександра Юріївна ухвалила 95 вироків. З них 5 виправдувальних, тобто 5,3%, інші – обвинувальні. Скасовано вищою інстанцією два вироки, тобто 2,1%. Але це ще не остаточна цифра, оскільки 8 вироків знаходяться на розгляді колегії суддів апеляційної інстанції і досі не набрали законної сили. Всього 2877 рішень, постановлених в результаті проведення близько 10 000 судових засідань… у різних юрисдикціях, за різними правилами… після багатьох годин заслуховування позицій сторін, дослідження доказів, у тому числі допитів свідків, безлічі годин в нарадчих кімнатах… Сотні надрукованих аркушів… Тисячі людських історій, пропущених через серце і розум, викладених на папері… Тисячі захищених і відновлених людських прав… а на противагу – приблизно половина незадоволених через програш…
Взагалі, доступ людей до правосуддя ускладнився. Через катастрофічну нестачу декількох тисяч суддів в Україні, справи розглядаються дуже довго. Є окремі райони, де взагалі відсутні повноважні судді й судова влада там не діє. Станом на 20.08.2018 таких судів-сирот було 23. Під їх юрисдикцією – понад 700 тисяч населення України. Частині суддів-”п’ятирічок”, які успішно подолали кваліфікаційне оцінювання, повернули суддівські повноваження. Деяких колег відрядили працювати на 6-12 місяців. Зараз не функціонує 10 судів. А це неможливість вирішити: аліменти дітям, розлучення, оформлення спадщини, спори про землю, поновлення на роботі, боргові зобов’язання, встановлення юридичних фактів, питання недієздатності і опіки, поділ майна подружжя, позбавлення батьківських прав, усиновлення, оскарження накладених постановами адміністративних стягнень і багато-багато іншого.
Наша держава не забезпечує доступ до правосуддя людям, які живуть в районах судів без суддів. Вдумайтесь у ці цифри. Сотні тисяч людей не можуть звернутись за захистом. Маємо, що маємо. Україна – територіальний центр Європи. 21 сторіччя. Втрати суддівського корпусу продовжуються. Наприклад, за 5 місяців 2019 року без мантії лишилось 93 людини. З 2016 до 2019 скоротили 2533 штатні суддівські посади. А нових суддів у першу інстанцію немає вже біля 4 років. В діючих працювати за себе і відсутніх колег усе менше і менше сил.
Олександра Юріївна згадує свої перші місяці в суді… Золотий період. Вистачало суддів. В кабінетах не бриніла приголомшлива тиша. Суд жив. А діючі судді не виглядали ніби зомбі: з блідими обличчями, яких не торкаються сонячні промені, і червоними від недосипу та комп’ютера очима… Працювали в нормальному режимі. Ухвалювали кожен по 30-40 рішень на місяць. Зали ділили на двох: один до обіду проводить засідання, другий – після. Котрийсь день тижня лишали суто для аналізу і вивчення нового законодавства та практики. Більшість справ розглядались в 1-2 місяці.
А потім масове звільнення суддів… Навантаження на діючих різко зросло в 3-4 рази, по 120-140 ухвалених рішень на місяць… Робота по 12-16 годин на добу, іноді декілька тижнів підряд без вихідних, і суцільний конвеєр, в якому боїшся втратити з поля зору важливе та помилитись.
Пані Олександра сумує за “живою” роботою. Загалом, вона не знає, що чекає її завтра. Не може спланувати свою поведінку, адже майбутнє невизначене. Тому насолоджується сьогоденням. Вміти жити одним днем – це теж розкіш, яку не часто дарує доля. І працювати в місті, де є стільки історичних пам’яток, у тому числі – замок, не кожному щастить.
“Коли стає важко на душі або маю прийняти складне рішення, йду до Дубенського замку, – ділиться Олександра Юріївна. – Тут добре думається. Від каміння віє спокоєм… Вдихаю аромат міцної кави… Дивлюсь на рів і мури, обліплені плющем… Твердиня, яку за п‘ять століть не завоював ніхто. Хоч лише татари намагались більше 100 разів… І настає умиротворення. Тут черпається Сила. Я полюбила Дубно з першого погляду. І вірю, що в будь-якому випадку все буде добре, незалежно від того, як складеться доля.
28 червня Україна відзначає День Конституції України. Це Основний Закон. Саме там виписані одні для всіх “правила гри”. Чомусь їх увесь час намагаються змінити замість того, щоб дотримуватись. У Конституції закріплено права, свободи та обов’язки людини і громадянина, визначено державний устрій і порядок функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування. Згідно зі ст.6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. А відповідно до ст.8 в Україні визнається і діє принцип верховенства права, її норми мають найвищу юридичну силу і є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Тобто, на теорії розподілу влад базується демократія. Лише за умови функціонування незалежної судової гілки влади можливо забезпечити дію Конституції. У Львівській ратуші в 17 сторіччі здійснювали правосуддя. Приміщення було оздоблене написами, які могли бачити усі присутні, спеціально, щоб не забувати базові принципи. Один з написів надзвичайно актуальний і сьогодні: “Правління без правосуддя є справжнім злодійством”. Там, де немає незалежного судді, люди беззахисні. Адже не можуть скористатись своїм правом на доступ до справедливого суду. Дуже важливо усвідомити, що без незалежного суду неможлива демократична правова держава. Підведення підсумків свого суддівського життя завершую словами британського колеги про суддів: “Перед ними змінюються уряди, які приходять як приплив і йдуть, віднесені вітром. Вони не повинні виявляти лояльність міністрам і навіть тимчасову лояльність, яка вимагається від цивільних службовців. Судді подібні левам, які охороняють трон. Але цей трон в їх очах займає не Прем’єр-міністр, а закон і суспільний інтерес, як вони його розуміють. Саме цьому закону і цьому розумінню вони вірні. І в цьому полягає їх слабкість, їх цінність і їх грізна сила”. Права і свободи людей, гарантовані Конституцією України, захищаються і відновлюються саме “левами правосуддя”. Хороша новина в тому, що судді поки ще існують і без бою не здаються! Всіх зі святом!”