ОДИНАДЦЯТИЙ ПРЕТЕНДЕНТ – СТЕПАН ВОЗНЮК
Колишній ректор НУВГП, за його часів з участю університету збудувалася левова частина споруд у м. Рівному, велика кількість гідротехнічних, зрошувальних та інших споруд по усьому світі.
Народився 31 липня 1927 року у с. Тараканів Дубенського району Рівненської області у родині Євдокії Іванівни і Тихона Карповича Вознюків. Навчався у Тараканівській початковій школі (1934–1939 рр.), Дубенській СШ №2 (1939-1941), Дубенському сільськогосподарському технікумі (1944–1947 рр.) Закінчив Львівський сільськогосподарський інститут (1948–1953 рр.), Кременецький учительський інститут (заочно). Доктор с.-г. наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, дійсний член Української академії екологічних наук, Міжнародної академії екологічних наук, Міжнародної академії комп’ютерних наук. Автор понад 200 наукових праць, з них 12-ти монографічних, 5-ти навчальних посібників, ряду рекомендацій виробництву. Предмет досліджень з кандидатської і докторської дисертацій – гідроморфні ґрунти Полісся і Лісостепу України: властивості збереження, окультурення і підвищення родючості. 1954–1956 рр. – аспірант кафедри ґрунтознавства Харківського с.-г. інституту ім. В.В. Докучаєва (науковий керівник академік О.Н. Соколовський). Рік захисту кандидатської дисертації – 1959, докторської – 1969. Працював у Харкові (1956-1970): вченим секретарем УНДІГ, молодшим, старшим науковим співробітником, завідуючим лабораторією родючості ґрунтів Українського н.-д. інституту ґрунтознавства. Місто Рівне (1970 – 1998): ректор Українського інституту інженерів водного господарства (нині Національний університет водного господарства та природокористування) і зав. кафедрою ґрунтознавства (1970 – 2004 рр.) З грудня 1998 р. – радник ректора і голови Рівненської облдержадміністрації. З листопада 2013 р. – завідувач кафедри агрохімії, грунтознавства та землеробства. Під його науковим керівництвом підготували і захистили дисертації 15 кандидатів і 8 докторів наук. Протягом 17 років – голова Рівненського обласного товариства „Знання”. Нагороджений орденами „Знак пошани”, „Заслужений діяч науки і техніки України”, „Трудового Червоного Прапора”, „За заслуги ІІІ ступеня”. Володіє українською, польською, німецькою, частково англійською мовами. Основна сфера наукових інтересів – вивчення властивостей, шляхів збереження і підвищення родючості гідроморфних ґрунтів України під кутом зору можливих їх антропогенних змін і впливу на оточуюче середовище (позитивних і негативних) – як визначально-структурного елементу ландшафту в зоні достатнього зволоження. Тривале і старанне вивчення природних умов генезису цих ґрунтів, вторинних змін їх властивостей під впливом антропогенного навантаження, гідротехнічних меліорацій (в системі (ґрунт – вода – повітря) дозволило прогнозувати напрямки таких змін. Як наслідок – разом зі співавторами розроблено теорію структурних меліорацій органогенних і мінеральних легкого механічного складу ґрунтів – як засобу їх збереження і стабілізації родючості шляхом цілеспрямованої зміни твердої фази ґрунту. Вона знайшла підтвердження у практиці землеробства. Вивчення змін мінерального складу, гідравлічних, фізичних (теплових), фізико – хімічних властивостей структурно – меліорованих ґрунтів, землеробства на них одержало практичне підтвердження врожаями. Всі наукові розробки з цієї проблеми у свій час демонструвався на ВДНГ колишнього Союзу РСР і України. Вони використовувалися і використовуються проектними організаціями Держводгоспу України, окремими господарствами, в навчальному процесі НУВГП та інших навчальних закладів України, Білорусі, Росії, Польщі. Впровадження цих рекомендацій по реформованих умовах господарювання і власності вимагає подальшого їх наукового супроводу.
Шановні друзі! Хороший проект не потрібно перетворювати на комедію. Безперечно людина в свій час (в добу СРСР) зробила багато для НУВГП, але вона тоді отримала за це визнання і відповідні нагороди (квартири, путівки, зем. ділянки і т.п.). Як на мене теперішнє подання від НУВГП вже схоже до “поклоніння Леніну” в РФ. Серед претендентів є багато достойних та знаних, які за останні 10 років прославили наше Рівне (зокрема й випускники саме НУВГП). За логікою даного подання можна включити до списку й сумнозвісного полковника КГБ, адже він теж мав неабиякі заслуги перед СРСР (тут хочу привернути увагу до одного факту з біографії, а саме повернення в 1970 р. до Рівного на посаду ректора УІІВГ. Як відомо, в радянський час такі призначення не робилися без погодження з органами Держбезпеки і тривале перебування на даній посаді говорить, як мінімум про тривалу “співпрацю”. А серед знаючих людей навіть є теорія про відповідні звання та посади, які займали керівні кадри колишнього СРСР в структурі КГБ)! Для науковця в Україні є декілька визнаних і авторитетних академій наук, як от Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія педагогічних наук України і т.д. Тому “…дійсний член Української академії екологічних наук, Міжнародної академії екологічних наук, Міжнародної академії комп’ютерних наук…” – це ж просто ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ, що створені їхніми засновниками для вирішення своїх особистих (в тому числі й фінансових) проблем. Підсумовуючи скажу, що вказаний науковий доробок є занадто гіперболізованим, адже в наш час звикли розкидатися словами наліво і направо. Якщо говорити про науковця, то дивно, що НУВГП не запропонував до проекту проф. Слюсарчука В.Ю., адже це ЄДИНИЙ за всю історію Рівненської області член-кореспондент Національної академії наук України, вчений-математик із публікаціями у провідних іноземних математичних журналах; Людина, яка досягла всього своїм розумом і працею. До речі, діючий ректор НУВГП є учнем Вознюка С.Т. і дивно виглядає 2 рік підряд провальна ситуація з набором на спец. “Гідромеліорація” – всього 11 студентів, тоді як в часи СРСР – це було 500-700 чол., а ще декілька років тому 100. Вже в найближчому майбутньому ми сміливо зможемо називати наш технічний університет – Національний університет БЕЗ водного господарства та природокористування.