Рівненський письменник Макс Кідрук про літературу, “совок” та створення бізнесу

Ця історія дуже довга. Коротко її розповісти важко. Але якщо дуже стисло, то я дуже багато читав в дитинстві. У мого батька дуже велика бібліотека – класика, пригодницька література – і так сталось, що я читав книги про пригоди, про інших письменників і ще як я зовсім був малим, то мені мріялось, що було б прикольно жити от таким життям, яким живуть ті, про кого я прочитав. Це була лише зав’язка, потім було багато чого, я вчився на інженера, виїхав на навчання до Стокгольма, де теж вступив на технічну спеціальність до Королівського технологічного інституту, але все життя я багато читав, хотілося писати і дійшло до такого моменту, що я зрозумів – або кидаю усе те, чим займаюся зараз, і починаю робити те, що хочу робити, або іншого варіанту немає. І от від цього моменту ще пройшло чимало років, перш, ніж я став професійним автором, і став з цього достатньо заробляти, аби покривати свої витрати на життя. Я до цього йшов років 20.

Заробляв на книгах власне від початку їх виходу. У мене за всю мою кар’єру не було книги, яка була б провальною. Але почав я заробляти достатньо, щоб не займатись нічим поза літературою, лише у травні 2016 року. З цього моменту я відмовився від останньої своєї роботи (писав я постійно, але підзаробляв, пишучи для різних журналів) – на той час я співпрацював з чоловічим журналом «XXL», у нас була дуже хороша співпраця, але саме тоді я відчув, що хотів би писати, але в мене немає на те фінансової потреби. І відтоді я займаюсь лише літературою, або те, що я називаю «довкола літературною діяльністю» – виступи, презентації тощо.

Письменник – абсолютно в кожній країні – це професія. Очевидно, що серед усіх авторів, що є у літературі, заробляють лише одиниці. Але це нормально. Так є у всьому світі -в Німеччині, в Америці є тільки певна кількість, приблизно 10%, письменників, які можуть зробити цю діяльність своєю єдиною професією. Але це ок.

Що зробити, щоб читали більше? Легкого рішення тут немає. Це не може бути якась програма, чи кимось прийняте миттєве рішення. Все має починатись із батьків. Для того, щоб дитина читала, її не треба примушувати. У сім’ї має бути рольова модель, або ще краще дві -тобто мама і тато постійно з книгами. Тоді я переконаний і знаю це з власного досвіду, проблем з читанням не має бути.

У чому проблема України? Це те, що в нас з початку 90-х років була економічна руїна. І чимало батьків, що читали, не мали на це часу і змоги, бо тоді вони власне переймались тим, як прогодувати себе і свою сім’ю. І таким чином на сьогодні виросло покоління дітей, які, власне, здатні читання, які були б хорошими читачами, але їх до цього не привчили і тому ми маємо ось цей провал в поколінні якось перебороти. Але хороші новини, що є зрушення. Ми з моєю командою щороку влаштовуємо великий промо-тур. Цього року це вже буде третій. У 2017 році ми об’їхали сотню міст України, у 2018 – понад 70 міст і цього року також плануємо 70. Ми ведемо статистику і чітко бачимо приріст з року в рік.

Книга не має бути дешевшою. Абсолютно ні. І річ не в моєму заробітку, бо автор отримує, мабуть, найменше серед усіх, хто працює над книгою. Але книга не може бути дешевшою, тому що таким чином функціонує культура. Коли ви купуєте книгу, ви маєте розуміти, що ви оплачуєте не лише роботу автора, ви даєте якийсь прибуток видавництву, а він маєбути, бо це бізнес, і для видавця по-іншому просто бути не може. Якщо ти цього року не заробляєш, то наступного ти просто не існуєш і немає жодної книги взагалі. Але ви мусите розуміти, що ви також оплачуєте роботу редактора, коректора, верстальника, друкаря, продавця в книжковому магазині, водія, який доставив цю книжку зі складу, людині, яка приймала її на складі і тощо. І якщо я, і, навіть, серед видавців є такі, що готові працювати, тому що ми просто це любимо, то для цих всіх людей, що я перерахував, треба отримати зарплатню, щоб прогодувати своїх дітей, одягти їх перед школою і т.д.

Ті ціни, які зараз є на ринку – вони економічно обґрунтовані і меншими вони бути не можуть, бо тоді не буде взагалі книжок. І ця проблема саме в економічній слабкості країни і у тому, що чимало людей не мають змоги заробити достатньо, щоб їм вистачило на все – комунальні послуги, їжу, одяг і в тому числі на книги. Ви маєте мене зрозуміти правильно, тому що я розумію, що я не є об’єктивним, бо я кажу зсередини цієї системи. Але питання не в тому, що хтось надто багато заробляє і наживається за рахунок читачів. Питання в тому, що за ось цими цінами книги будуть, а за ось цими – не буде взагалі. Тому це все впирається в загальний розвиток країни і потрібно збільшувати загальну кількість читачів. Що більше читачів, тим більше буде накладів, тим дешевшою буде кожний примірник.

У нас є величезна проблема в Україні у всіх сферах – це пострадянська спадщина. Це стосується і економіки, і психології людей, і культури. Як вона функціонувала за «совка» – літературного ринку не було, як у всіх інших країнах поза соціалістичним табором. У нас же була Спілка письменників, яка збирала навколо себе, я не скажу, що графоманів, там були талановиті люди, але яка чітко казала, що писати, як писати і за це надавала всі блага – житло, фінансування, відпочинки тощо. І що в цьому поганого? Руйнується зв’язок між читачем і автором. Хтось щось написав під ідеологію, надрукували величезним накладом, розіслали до бібліотек, але немає ніякої можливості зафіксувати, скільки з цих книг було прочитано. А як працює весь інший світ? Автор пише книгу, віддає її видавцю, видавець дивиться, чи це цікаво буде, чи це актуально, чи це гарно написано і тоді пропонує авторові контракт – він забирає приблизно на 5 років у автора права і ці роки книга належить видавцеві, він її редагує, друкує, видає і виплачує з кожного примірника роялті автору, таким чином заробляє і видавець, і автор. І якщо книга погана, не цікава, її не купують, то це означає, що видавець втрачає гроші і більше ніколи не пропонує контракт авторові. Таким чином ринок регулює якість літератури.

У нас цього не було і після розвалу Радянського Союзу і ця система далі тягнеться. Ми витрачаємо величезні кошти, я знаю області, де мова йде про сотні тисяч гривень на друк книг, які нікому, підкреслю, не потрібні. І ще раз підкреслю – зрозумійте мене правильно – не хочу, щоб ви подумали, що я проявляю якусь неповагу до цих авторів, припускаю, що серед них є й нормальні, але-«виходьте на ринок з усіма, а критики та читачі дадуть вам оцінку». Чим я відрізняюсь від них? Так мої книги теж коштують певні гроші, вони продаються в книгарнях, ви можете їх купити, а можете не купити, я даю вам вибір. Ці ж автори просто залазять до вас у кишеню, беруть ваші гроші з податків і за ваші ж гроші видають свої книги. Це неправильно. Такого не має бути. Ця практика має бути зупинена. Взагалі.

Очевидно, що чимало авторів зі мною не погодяться і нарікатимуть на ринок. У мене цих проблем немає. Мої книги продаються хорошими накладами. Якщо ми говоритимемо про останню книгу «Де немає Бога», то наклад становив 22 тисячі, перед нею – «Не озирайся та мовчи» – понад 30 тисяч, вони обидві активно продаються. Новий роман матиме перший стартовий наклад 15 тисяч, що є дуже не погано для будь-якого ринку – України, Польщі чи Німеччини. Окрім того, в мене чудова команда. Моя менеджерка має свого роду event-агенцію можна так сказати, плюс чимало волонтерів у різних містах, які допомагають мені організовувати тури, таким чином ще більше це все пропагувати. Це не просто. Це вимагає величезних зусиль, але можливо, реально і фінансово вигідно. І якщо є автори, які цього не роблять, то це лише їх проблема.

Чимало моїх колег цього не розуміють і агресивно проти цього. Але коли я кажу про «бізнес», то говорю не про заробляння грошей, бо це остання сфера, куди людина може піти, якщо вона хоче заробити гроші. Чи можна цим заробити достатньо, щоб прожити? Так. Але про якісь надприбутки ми не говоримо. Коли я кажу «бізнес», то маю на увазі, що ця діяльність в цій країні, навіть, за такої відносно малої кількості читачів, може бути самоокупною, може давати можливість прожити тобі, твоєму менеджеру і ще комусь з твоєї команди. Література сама по собі – це, безперечно, мистецтво. Але коли власне книга вийшла, коли вона є, далі починається бізнес. І від того нікуди не дінешся.

Я взагалі ніколи не концентруюсь на часові. Чому? Тому що ось ці всі book-трейлери, презентації, не мають значення, якщо книга не вдала. Основою успішності завжди є хороший текст. Читання – це дуже інтимний процес. І коли читач опиниться сам на сам із книгою, тоді вже нічого, що ти робив навколо, не матиме значення. Тому завжди критерієм всього є якість книги. Якщо я щось не встигаю, ніколи себе не підганяю. Але я професійний автор і це означає, що я нічим поза літературою не займаюсь. І, навіть, якщо писати близько 300 слів у день (а це не багато, близько трьох абзаців), то впродовж року це буде роман на близько 100 тисяч слів. Це великий пухкенький романчик. Коли ти займаєшся лише цим, то немає нічого такого аж складного, щоб видавати книгу в рік. Поки в мене є ці ідеї і я не займаюсь нічим поза літературою, то виходить природньо. Це не є якоюсь жорсткою прив’язкою, що я повинен видавати книгу в рік. Більше того наступний проект, над яким я працюватиму, це буде серія книг про космос, Землю, нашу цивілізацію впродовж наступних двох століть, який матиме назву «Нові темні віки». Нова книга буде великою в усіх сенсах і я вже зараз кажу, що, певно, вона вийде за два роки. Тому що так потрібно, аби вона була якісною.

Взагалі до нової книги «Доки світло не згасне назавжди» (авт. – її автор готується презентувати 10 вересня цього року) буде безоплатний мобільний додаток і там буде купа цікавих речей, починаючи з інтерактивної обкладинки – ви зможете навести свій смартфон на книгу і там почне дещо відбуватися, закінчуючи додатковими сюжетними лініями і чатом з персонажем, якого мої постійні читачі знатимуть і з ним можна буде поспілкуватись. Тобто не все, що з ним сталось, можна дозволити всунути власне в текст, і ось для цього на певні запитання, які залишаться без відповіді в самому романі, будуть відповіді у цьому чаті. Тобто читач зможе сам поставити запитання: «Де ти? Що ти відчуваєш? Що навколо тебе?» і цей герой їм відповість і зніме та скине відео у цьому чаті.

Автор має читати все. В тому числі в тій ніші, в якій він працює. По-перше, для того, щоб розвивати власний стиль. Це абсолютно якась самозакохана маячня, що читаючи інших, стаєш на них схожих. Ні, читаючи інших, і що більше ти їх читаєш, то кращим ти стаєш стилістичним автором. По-друге, автор має читати все, щоб бути в курсі, хто що читає, щоб адекватно позиціонувати себе в сучасному літературному процесі. Тому я читаю все. І я в себе на сторінках у соціальних мережах веду щомісячний блог, куди викладаю прочитане з оцінками. Читаю як науково-популярну літературу, це багато всього про космос, космічні польоти, конструкції космічних кораблів, готуючи зараз нову книгу, і читаю власне сучасну літературу, і класику, і те в чому працюю – наукову фантастику, трилери.

Все, що я собі планую, воно досяжне. Тому це не зовсім мрія – це мета. Ок, полетіти в космос – це було б прикольно, але я адекватно оцінюю свої фізичні можливості, фінансові, стан галузі туристичних подорожей на орбіту, я розумію, що це ніяк, окрім як уві сні, неможливо. Ок, це можна назвати мрією, але дуже віддаленою і майже нездійсненною.