Церковна традиція знає чотири багатоденні пости: Різдвяний, Великий, Петрів і Успенський. Петрів піст можна назвати серед них особливим, хоч би тому, що, на відміну від усіх інших постів, його тривалість завжди різна. При цьому тривалість Петрового посту може варіюватися від сорока двох днів – і тоді він не поступається Різдвяному і Великому – до лише восьми – і тоді він стає коротшим за двотижневий Успенський піст.
З чим це пов’язано? З тим, що Петрів піст залежить від дати головного свята Церкви – Воскресіння Христового. Чим раніше Пасха – тим раніше і свято Святої Трійці, через тиждень після якої і починається Петрів піст. Чим пізніше Пасха, тим, відповідно, Петрів піст коротший.
Здавалося б, недавно закінчився Великий піст з його тривалими богослужіннями і суворими обмеженнями в їжі, навіщо постити ще і перед пам’яттю апостолів Петра і Павла? До того ж на літні місяці випадає ще один – Успенський піст. Відповідь на це питання криється в другій назві Петрового посту – Апостольський. Ми постимо за прикладом самих апостолів, у житті яких піст займав дуже важливе місце.
Вже в Старому Завіті визначилися головні особливості посного подвигу. Піст став символом покаяння: цар Давид наклав на себе піст після того, як пророк Нафан викрив його в незаконному шлюбі з дружиною Урії Хеттеянина і вбивстві самого Урії (див.: 2Цар. 12:1-16); жителі древньої Ниневії після проповіді пророка Іони «оголосили піст, і вдяглися у веретища, від великого з них до малого… і сильно волали до Бога, і щоб кожен навернувся від злого шляху свого і від насильства рук своїх» (Іони 3:5,8). Окрім цього, піст міг супроводити особливо важливі події або служити підготовкою до них. Наприклад, пророк Мойсей, перебуваючи на горі Синай «у Господа сорок днів і сорок ночей, хліба не їв і води не пив; і написав на скрижалях слова завіту, десятислів’я» (Вих. 34:28). Сам Господь Ісус Христос перед початком проповіді постив у пустелі «сорок днів і сорок ночей» (Мф. 4:2).
Апостоли і перші християни дотримували піст, як продовжуючи старозавітну традицію, так і наслідуючи приклад Господа Ісуса Христа. Ось приклад з Книги Діянь: «Коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий сказав: “Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх”. Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх» (Діян. 13:2-3). В іншому місці Діянь можна прочитати про те, як Ангел Божий з’являється сотникові Корнилію, коли той постить, і повеліває йому покликати у свій будинок апостола Петра (див.: Діян. 10:30-32). Апостоли Павло і Варнава, обходячи з проповіддю різні міста, завжди молилися з постом (Діян. 14:23). Апостол Павло писав настанови християнським подружжям: «Не ухиляйтеся один від одного, хіба за згодою, до часу, щоб перебувати в пості та молитві, і знову будьте разом, щоб не спокушав вас сатана нестриманістю вашою» (1Кор. 7:5).
Постили апостоли та їх учні – перші християни. За їх прикладом постимо і ми – християни сучасні. Адже кожен з нас є апостолом, тобто проповідником Євангелія серед людей, які ще не прояснилися світлом Христової істини. Власне, про цей наш обов’язок – бути свідками Слова Божого для інших людей – і покликаний нагадувати нам Петрів, або Апостольський, піст. Напевно, у ці дні Петрового посту кожному з нас треба замислитися над тим, що саме ми робимо для свідоцтва про християнську віру?
Запитати себе: «Чи виконую я слова Господні – Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5:16)? Саме своїми добрими справами, здійсненими в ім’я Господнє, кожен з нас може проповідувати, може свідчити і відкривати іншим людям глибину християнської віри і скарб євангельського слова. У цьому наше апостольське покликання. А піст, як ми бачили з наведених прикладів, має бути засобом, який допомагає нам у справі проповіді.