Ім’я Нестор – грецького походження (Νέστωρ, Νέστορας) і означає «той, хто повертається додому». Майже 970 років тому народився цей святий у стольному граді Києві. Це були часи духовного розквіту Руси, а сам Київ із заснованими тут монастирями й церквами став осередком благочестя, освіти та книжності.
В той час, коли преподобний Антоній присвятив себе безмовності в печері, а блаженний Феодосій будував монастир, прийшов до них, бажаючи прийняти чернечий послух, молодий юнак Нестор, якому було тоді лише 17 років від народження (це був приблизно 1073 рік). Ігумен Печерський Стефан постриг Нестора в ченці, потім ним же був покликаний і до сану диякона. Його послухом в Печерській обителі стала книжна справа.
Дослідники вважають, що Нестор до цього вже закінчив школу при Софійській митрополичій резиденції і прийшов до Києво-Печерського монастиря досить освіченим, знаючи грецьку мову, Священне Писання та творіння святих отців. Тому він у своєму віці зміг стати переписувачем і перекладачем книг. Про це свідчить, зокрема, й те, що в різних місцях «Повісті минулих літ» він цитує уривки з книг Старого Завіту: Буття, Вихід, Левіт, Царств, Притчі Соломона, Екклезіаста, Іова, Псалтир, книги пророків – Даниїла, Ісаї, Єзекиїля, Михея, Амоса.
Перед появою «Повісті минулих літ», преподобним Нестором були написані ще два важливих твори: «Чтеніє о житії і погубленії Бориса і Гліба» (1081 – 1088 рр.) та «Житіє преподобного Феодосія, ігумена Печерського монастиря. Списане Нестором, мнихом того же монастиря» (бл. 1091). Головною ідеєю Несторового житія святих мучеників Бориса і Гліба є те, що вони прийняли мученицьку смерть заради братолюбства, а це мало слугувати уроком і для сучасних йому князів, які потонули в міжусобицях, а натомість повинні були дотримуватися християнського братолюбства, яке було головною запорукою збереження єдності Київської держави.
В 1091 році Нестору було доручено разом із двома ченцями монастиря відшукати мощі преподобного Феодосія: з часом Нестор віднайшов їх, виніс їх із печери і був очевидцем великих чудес, які звершувались при цьому, про що сам свідчив.
Минуло ще кілька років, і преподобний Нестор завершив, напевне, головну свою працю, за яку й отримав ймення Літописця – знамениту «Повість минулих літ»: «…звідки пішла Руська земля, і хто в Києві почав спершу княжити, і як Руська земля постала». В цій праці він змалював історію нашої Батьківщини як справжній патріот і подав її як невід’ємну частину світової історії, історії спасіння роду людського. Хронологічно Нестор Літописець довів «Повість минулих літ» до 1112 року, і вона дійшла до нас тільки в складі літописів пізніших редакцій – Лаврентіївського та Іпатіївського списків.
Прожив Нестор Літописець довге земне життя і мирно упокоївся близько 1114 року. Тіло його було покладене у печері Лаври, де спочиває й донині. Незабаром після упокоєння Нестора великий київський князь Володимир Мономах переносить центр літописання до свого родинного монастиря Свято-Михайлівського Видубицького, і тут у 1116 році з’явилася нова редакція «Повісті минулих літ» Сильвестра, ігумена цього ж монастиря. Далі продовженням «Повісті минулих літ» став єпископський Переяславський літопис, літописання в Галичі, Володимирі-Волинському, Чернігові та на півночі Руси.
Житіє преподобного Нестора було вперше надруковане в Печерському патерику 1681 року. А в 1763 році, 27 жовтня, в день пам’яті святого, преподобному Нестору вперше відслужили повноцінну службу з каноном. Вшануймо і ми сьогодні пам՚ять цього видатного святого, нашого земляка, преподобного Нестора Літописця!
За матеріалами ПЦУ