Блоги мандрівників завжди надихають на нові звершення, пригоди. Так хочеться відірватись від буденності, осідлати залізного коня і відправитись у подорож Рівненщиною, Волинню, Західною Україною. Ми живемо у мальовничих краях. І ось тільки проходять вихідні, завзяті туристи діляться своїми звітами з подорожей. Поки живий азарт до життя, доти люди будуть розвиватися і пізнавати нове. Олег і Тетяна розповідають про велотур Пересопниця-Олика на своєму блозі “Біла ворона”.
“В Олиці ми бували. Але там гарно, тому вирішили, що не гріх побувати й ще раз. Цього разу вирушили туди з іншого боку. У суботу, 8-го липня, ми заїхали електричкою в Рівне.
Ми – це двоє дорослих (Таня і Олег) і 4-річна Ніка. Початок дня був дощовий, але це не лякало нікого з нас. Їхали спочатку дорогою на Млинів. У Ясининичах у придорожній кафешці зробили привал. Випили кави, підгодували дитину і трійко місцевих щенят та й рушили далі.
Погода покращилась і ми з гарним настроєм доїхали до Пересопниці.
Відвідувати музей наміру не було, тож прогулялись навколо основної споруди, повтикали на околиці і місцевого кота-акробата і поїхали до муляжу середньовічного дерев’яного укріплення.
Ну це така собі замануха для туристів, яка історичної цінності, думаю, не становить ні на краплю, але нашим дітям і жінкам там походити було цікаво.
Та й краєвиди звідти відкриваються нічогенькі.
Далі ми поїхали все менш виразними дорогами через села Новожухів, Радухівка, Сухівці.
Дорогу на Личани (а це вже Волинська область), навіть місцеві знали тільки досить приблизно.
Але ми не зблудили, і проїхавши кілька кілометрів мальовиничими полями, знову вибрались на асфальт, який вивів нас до Олики.
Оскільки це був не перший наш візит в Олику, то ми дозволили собі пройтися по замку Радзивілів і Колегіальному костелу Святої Трійці досить швидко.
Але навіть за цей короткий візит мали невеличку пригоду. Ще біля входу в Замок, де нині розміщена психіатрична лікарня, Таню зустрів чолов’яга з пляшкою і запропонував сексуальні послуги. Пляшку, правда, не пропонував. Навіть коли за хвильку підійшов я, той мачо не посоромився повторно себе запропонувати.)
Не знаю, чи пощастить і вам зустріти подібних персонажів, але споруди Олицького замку, Колегіального костелу Святої Трійці і костелу святих Петра і Павла безумовно варті уваги. А ще в Олиці є старий польський цвинтар, на який ми не поїхали за браком часу.
Минулого року замок ми обстежували значно ґрунтовніше, навіть в підземелля зазирали і по руїнах лазили. А цього разу просто об’їхали ставок і на його мальовничому березі, під бомбезними дубами запихались канапками. Вже вирушаючи з Олики, ми поїхали подивитись на Луцьку браму, де раніше не бували. Все ж цікаво – пам’ятка архітектури національного значення, оспівана у давніх манускриптах і у Вікіпедії… Як під’їхали до Брами і я вже фотографував її західний бік, обурюючись наявністю супутникової тарілки на історичній будівлі, Таня заїхала на протилежний бік. Всіма силами вона намагалась перешкодити мені заїхати туди і врятуватись таким чином від емоційної травми, але я був наполегливим. Але я таки поїхав і побачив ще більш сумну картину.
З Олики ми поїхали в Хорлупи, де нас чекали друзі. По дорозі ще зустріли таку зворушливу сцену:
Ніка зацікавлено і заздрісно розглядала такий екзотичний вид транспорту, а малий з тачки витріщався на Ніку. Схоже, що обоє б не відмовились помінятись місцями.
В Хорлупах був вечір біля багаття в гарному товаристві і ніч у наметі.
Наступного ранку ми довго байдикували: палили вогонь, пили чай, розважали дітей, базікали.
А потім мене втягнули в авантюру: разом з іще двома дядьками ми пробігли 10 км. Ну ті два дядька робили це не вперше, а от я раніше навіть 5 км. зроду не бігав. Ну але нічого, подужав і десятку. (В дужках зауважу, що “пройнявся” я цим забігом аж ввечері наступного дня.:) Але я думав, що буде гірше).
Завершення дня і маршруту (а це було ще кілометрів 26) було спокійним і приємним.
P. S. Для звітності: протяжність маршруту за перший день – 68 км, за другий: 26 км. Приблизний маршрут за посиланням.”
надзвичайно цікаво,читав із захопленням.