Завжди усміхнений, привітний американець Джеффрі Ґлен вже півтора роки мешкає у Дубні. Сюди волонтера із Корпусу миру запросили представники громадського товариства інвалідів «Доброчин». Така співпраця «народила» чимало цікавих проектів.
Блог “Знай більше” розповідає детальніше про волонтера і його життя в Україні.
Джеффрі,цікаво б було дізнатися більше про Вас. Звідки Ви? Чим займалися у дома?
– Я приїхав із Америки. Маю 5 дітей. Працював адміністратором в структурі, яка нагадує вашу міську раду, чи адміністрацію. Протягом 10 років працював у різних проектах по навколишньому середовищі і в соціальному маркетингу. Також 15 років працював, як волонтер в різних організаціях.
Що до цього часу знали про Україну?
– Люди у вас дуже дружні і люблять Україну. Знайомство з Україною розпочалось в мене з Чернігова. Там я почав працювати, як волонтер. В Чернігові живуть чудові люди. Також мені подобаються дубенські люди. На даний час я знайомий із багатьма місцевими мешканцями.
Розкажіть про перше знайомство із Дубном? Які враження воно склало на Вас?
– Коли я приїхав в Дубно, то перших два місяці я працював і знайомився із вашими регіональними організаціями. Дивився, як вони працюють. Вивчав внутрішню систему громади. Тоді я багато дізнавався про місто. Дубно – це маленьке місто, але люди в ньому активні і швидко об’єднуються навколо добрих справ.
Цікаво б було дізнатися про Ваше життя у Дубні. Ваш побут.
– Я працюю у Дубенському замку. Також навчаю студентів і вчителів у коледжі, працюю в англійському клубі, координую роботу в різних проектах по розвитку громади, працюю по семінарах і викладаю в Острозі та Рівному.
Що стосується побуту, то була умова, що протягом шести місяців я повинен жити в сім’ї, щоб більше познайомитися із громадою, із мовою. Щоб не було ніяких проблем. А через пів року, за умовами договору, я маю право жити сам. І з грудня, 2016 року, живу сам, але з приємністю згадую життя в дубенській сім’ї.
Фото: Ксеня Галицька
І як жилось американцю в українській родині?
– Моя сім’я дуже дружня. У ній живуть чудові люди. Вони підтримували мене. Мені сподобалася їхня їжа, бо дуже смачно готують в родині. Бували дні, коли ми їздили на дачу.
Можливо, працювали на городах?
– Авт.. прим. – розсміявшись Джеффрі каже – Та ні. Це питання скоріше до волонтера Макса, який живе у Привільному. Він теж з Америки і приїхав сюди, як і я від Корпусу миру. Крім цього, я ще жив в районі Базарчику. І хочу сказати, що це специфічний округ. Там все компактно і він як, другий центр міста. Також за весь час перебування тут я практикуюсь у вивченні української мови.
І як успіхи?
– Я трохи розмовляю українською мовою. Я розумію цю мову, але сказати не завжди можу, – українською мовою сказав Джеффрі. Граматика відрізняється. Але китайська ще важча.
Вам не сумно жити самому. Можливо, Ви скучаєте за дубенською сім’єю з котрою жили до грудня?
– Я сам маю п’ятеро дітей і живучи в активній дубенській сім’ї – це для мене був досвід. За минулі 10-ть років я подорожую світом. Знайомлюсь із навколишнім середовищем. Деякий період я проживав один, тому це для мене не є незвичним.
Джеффрі, розкажіть , будь ласка, яка Ваша мета перебування в Дубні?
– В першу чергу я приїхав підтримати людей, громаду на рівні країни. Тому що Дубно – це чудове місто в Україні. Моя мета – допомогти людям, чим зможу. Я ділюсь своїми знаннями і досвідом. На дубенчан чекає чимало цікавих тренінгів та семінарів. Будемо писати цікаві і потрібні для громади проекти та шукати на них фінансування і ресурси, щоб втілити їх у життя. Хочу згуртувати людей, зокрема молодих.
Також є проект, що стосується допомоги молодим людям досконаліше вивчити англійську мову, щоб ці знання допомогли їм вступити у вищі навчальні заклади. А ще співпрацюю із місцевими вчителями. Бо вчитися ніколи не пізно.
Крім цього планую зробити все для того, щоб дубенський замок був відомий не лише в Україні, а й за межами держави. Намагаюсь формувати діалог з Європою, щоб європейці приїхали сюди і відвідали цю історичну споруду. Також було б добре, щоб сюди їхали й американські туристи.
А як думаєте, що бракує промоції замку? Якої реклами він потребує?
– Дубно має потужну систему, не лише конкретно замок. Тут є ще чимало цікавих та історичних місць. Дубно, цілком справедливо, може стати центром туризму. Це місто може приваблювати до себе туристів. Тому тут потрібно налагодити туристичну індустрію і від цього громада буде лише вигравати.
Як цю індустрію налагодити?
– Я думаю, що спільнота, яка в цьому місті відповідає за туризм повинна разом співпрацювати з різними групами людей: активістами, бізнесменами та владою. Люди мають збиратись, обговорювати цю тему і розвивати її та впроваджувати в життя. Треба розуміти громаді та управлінню, що турист – це їхній дохід, а це вже може дорівнювати розвитку громади. Прикро, що місто туристичне, а тут немає жодного готелю, де б можна було помістити групу із 50 осіб. Дивно виходить, але це так. Нам потрібно зробити так, щоб турист не приїхав сюди на годину часу, щоб побачити тільки екскурсію у замку. А треба, щоб у нього було бажання тут залишитися на день-два. Нехай би турист тут заночував, познайомився із містом, відвідав чимало цікавих місць. Розумієте? Тому тут має бути така спільнота, яка займатиметься суто туризмом у місті і його розвитком. Коли це буде зроблено, то далі потрібно буде співпрацювати із бізнесом. Залучати людей, які зацікавлені у розвитку міста і туристичної галузі. Вони із цього теж матимуть зиск. І всім така співпраця буде вигідна. Я думаю, що після цього Дубно стало б досить успішним містом. Тому я хочу об’єднати дубенчан і робити перші кроки для того, щоб місто було відомим, з точки зору туризму. Найскладніше у цьому проекті організувати людей і об’єднати для спілкування. Але вже є зроблені перші кроки. На даний час ми згуртовуємо три «ланки» людей: громадськість, бізнес і владу. Тут важливо, щоб люди вміли слухати один одного і чути. Це дужу важливо. Бо у вас молоде містечко і дуже перспективне. Саме головне зібратися і працювати на розвиток громади.
Крім цього, хочу сказати, що Корпус миру США і USAID надають підтримку громаді і проектам економічного розвитку.
Не раз ідучи містом бачила, як Ви щиро посміхаєтесь людям. І це Вас дуже вирізняє від натовпу людей. Насправді, це дуже приємно. Ваш позитив передається іншим. Хоча, зазвичай, люди тут мало посміхаються. Часто задумані і кожен занурений у свої думки. Не думали, чому так? І поділіться з нами рецептом, що бми теж були веселі.
– Просто я відкрита людина. І раджу дубенчанам теж відкритись. Я легко іду на контакт. Я вже провів досить значний період в місті і коли я посміхаюся, то люди думають, що я дивний. Але я все рівно не перестаю посміхатися. І моментами мені люди відповідають взаємністю. Люди посміхаймося і нам стане простіше жити. Знаю, що важко тут людям живеться, бо є чимало проблем і політична ситуація тут не стабільна, але завжди так не буде і навколо є позитив. Тому позитиву треба приділяти більше уваги і життя налагодиться. Притягуймо до себе все хороше.
Де б я не подорожував я багато бачив усміхнених людей і це добре. Можливо, деякі люди просто бояться відкритися іншим, тому ховаються за серйозним виразом обличчя.
Фото: Ксеня Галицька
Розкажіть про свою мрію.
– Мрій у мене багато. Але на даний час хочу подорожувати Україною. Знайомитись з нею. Хотів би поїхати в Карпати, бо бачив по фотографіях, що там чудова природа. (авт.. прим. – Джеффрі показав світлини на телефоні із мальовничими Карпатами. Він наперед знає місця, які б хотів відвідати. Люблю музику і рок. Я багато слухаю музики і добре, що «Тарас Бульба» повернувся у ваше місто.
А українську музику слухаєте?
– Так. Слухаю «Океан Ельзи» і багато інших гуртів. Слухаю різні жанри. Протягом десяти років я займався рокен-ролом. Ця музика мені близька.
Коли я буду повертатися в Америку, то думаю, що я буду мати, що розказати і показати американцям про Україну. Також вірю, що залишу тут згадку про себе і користь від власної роботи. Я хочу змінити на краще вашу громаду. Я маю певний досвід і хочу вам допомогти. Мрію побачити Дубно успішним містом.
Я люблю Дубно, – знову українською мовою сказав Джеффрі. І надіюсь, що Дубно полюбило мене.
Автор: Ксеня ГАЛИЦЬКА