Рівнянка та журналістка Інна Білецька у власному життєписі на Фейсбук поділилась роздумами про “визначну дату історії великої держави” – сьогодні виповнилось 100 років від початку Жовтневої революції.
Журналістка наголошує що, в цей день треба згадувати безкінечні ешалони, в яких як оселедці тіснились люди, спалені хати, відібрані колоски пшениці, спухлі дитячі животики, Афганістан, черги, страх, зраду, біль. Згадувати і ненавидіти. Боятись і благати, щоб ніколи знову…
І та пенсіонерка, яка накричить з віконця реєстратури. І та вахтерка, яка ненавидить все молоде і щасливе, і той міцний господарник, який об‘їздив увесь світ і колективне вважає своїм, і ті, хто обурюється, переходячи з окупованих територій, що українську пенсію важко отримати, і та прірва, через яку стала можливою війна, і наше не вміння розуміти, що усе колективне і спільне по-суті належить кожному з нас, і це треба берегти як своє і як своє оберігати від злодіїв, і наша бездіяльність і очікування, що хтось прийде і за нас щось зробить – це все відлуння тих подій, яким нині сто років.
Пора перегорнути. Не ностальгувати, курва, врешті за ліверкою, бо не пси, і за безкоштовними хрущовками не ностальгувати, бо за ті хрущі хтось заплатив своїм майном, молодістю здоров‘ям. В цей день треба згадувати безкінечні ешалони, в яких як оселедці тіснились люди, спалені хати, відібрані колоски пшениці, спухлі дитячі животики, Афганістан, черги, страх, зраду, біль. Згадувати і ненавидіти. Боятись і благати, щоб ніколи знову.
Сто років ненависті.
Прогорнути врешті і спробувати йти далі.
А якщо вам щось не так зараз, з нашою Нєзєлєжностью як ви кажете, то подумайте як було їм.
Опубліковано Інною Білецькою 7 листопад 2017 р.