Захоплююча та небезпечна подорож у надувному човні маршрутом, що пролягав з Рівненщини до Криму. Як це було, розповідає наш дописувач Олег Шинкаренко.
“Декілька років я планував цю подорож на надувному човні на веслах пройти з міста Вараш до міста Джанкой, що в Криму річками Стир, Простир, Прип’ять, Дніпро та Кримським каналом. Готувався заздалегідь: звернувся до прикордонників Білорусії, Росії, України з проханням дозволити мені здійснити таку подорож, оскільки частково шлях подорожі пролягав по території Білорусі та в російському Криму.
Державний Прикордонний Комітет Білорусі за тиждень дав відповідь, відсканований лист із печаткою та підписом працівника відповідної служби: мов, Ваш лист отримано, але такими питаннями у Білорусі займається Митний Комітет Білорусі. Також надали адресу того Комітету, до якого я і звернувся з таким же проханням: «Дозвольте здійснити подорож по річкам Простир та Прип’ять на території Республіки Білорусь. Що для цього мені потрібно зробити?»
Щоденник мандрівника: Болгарія
Митний Комітет не відповідав. Через місяць я повторно звернувся до них, потім ще раз – відповіді не було. Я так зрозумів, що напевно моє питання настільки незначне, що Митний Комітет не став на нього відповідати, що справа зрозуміла і без відповіді – мовляв, не питайся, чи можна тобі дихати. З мовчання Митного Комітету я зрозумів, що мені дозволено здійснити подорож.
Відповіді від українських та російських прикордонників теж не було. Отже – що не заборонено, те дозволено. Мочання – знак згоди.
5 квітня о 9:30 ранку я вирушив на надувному човні Барк В260 в далеку дорогу шлях річками дорівнював 1702 кілометри, що було великим випробовуванням та зміцненням для мене, оскільки у дорозі, веслуючи, я мав би виправити свій сколіоз – остеохондроз спини за порадами лікаря, який інколи надокучав. Погода сприяла подорожі: сонечко лагідно пригрівало, вітерець був теж лагідним.
Рибалок бачив тільки біля міста Вараш, наступні 50 кілометрів рибалки зустрілись лише на 50 кілометровій позначці – близько селища Млинок. За день я подолав 50 кілометрів і зупинився на нічліг на березі річки Стир на місці, де проводився щорічно фольклорний музичний фестиваль на свято Івана Купала, куди приїздили музиканти з багатьох куточків України, навіть з Білорусі був хор.
Ночував у човні, постеливши самонадувного килимка, у спальному мішку під відкритим небом. Уночі декілька разів розбудили рибалки та бобри, котрі також рибалили, вистрибуючи з води та з гучним плескотом ляпаючи по ній своїми широкими хвостами. Інколи від таких несподіваних сплесків можна і злякатися.
Ремесло, яке передається з покоління в покоління (+ФОТО)
Прокинувшись зранку 6 квітня близько 8 години я вирушив далі. Планував подолати наступного дня мінімум 50 кілометрів і зупинитись на нічліг вже на білоруській землі. Цього дня мене поливав дощ. Але дощовик мене заховав від нього. Доводилось час від часу вибирати воду із човна, щоб не хлюпала під ногами. А за Привітівкою на березі побачив бесідку, під якою з годинку перечекав сильний дощ. Дощ ущухав і став меншим –я вирушив далі. Місцями річка змінила своє русло і відмінність від дійсного русла була у 100 метрів. Інколи я поглядав у навігатор в телефоні.
Річка цього року весною повноводна, у Зарічному місцями затопила своїми водами прохід до господарств. В одних людей у Зарічному попросив води, побалакав із дядьком, який у радянські часи працював на катері, возив людей кого на роботу, кого на базар із Зарічного до Пінську. Спитався у дядька, чи можна через кордон пропливати. «Якщо ти турист і у тебе нема контрабанди – покажеш паспорта прикордонникам на катері і пливи собі далі. Ніяких проблем». Почувши таку відповідь, мені не так боязко було перетинати кордон України із Білорусією.
Того ж дня о 18:34 я сфотографував табличку державного кордону України, яка знаходилась на лівому березі перед вибритою ділянкою лісу, зателефонував знайомим, мамі, сказав, що перетинаю кордон якраз, і що на зв’язку буду вже через мінімум 12 днів, коли перетинатиму кордон неподалік міста Прип’ять. І щоб не хвилювались, що мене нема на зв’язку.
Подолавши декілька кілометрів по білоруській стороні побачив рибалку і запитав у нього, чи можна отак на човні перетинати кордон. Рибалка відповів, що краще до прикордонників не попадатись. Така відповідь мене трохи збентежила, адже Митний Комітет відмовчувався, ніби не заборонив перетинання кордону, а білоруський рибалка каже, що краще прикордонникам не попадатись.
Як би там не було – дороги назад у мене не було. Подолавши 7 кілометрів від кордону, ледь знайшов місце для зупинки, адже навколо були залиті водами Простира дрімучі нетрі , і вийшов на правий берег близько 20 години.
Важливе і зайве у мандрівці: поради
Зауважу, що з їжі та грошей з собою нічого не брав, оскільки із забезпеченням подорожувати завжди комфортно та приємно. Цього разу я позбавив себе звичного комфорту та сподівався на те, що чекатиме на мене в дорозі. У разі потреби в харчуванні звертався до людей, котрих бачив з річки, запитувався: «Чи є у вас яка робота для мене, щоб заробити на вечерю?». Ті люди, яких довелось зустріти, відповідали, що нема.
На місці зупинки навколо було багато лугового щавлю, яким я повечеряв і ліг спати.”
І тут почались пригоди…