Сергій із Рівненщини, боєць з позивним «Балу», ще у 2001 році проходив строкову службу в полку Президента України. Саме там він отримав своє перше сержантське звання. Коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Сергій без жодних вагань став до лав 3-го батальйону.
Про це пишуть на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ “Горинь”
«Ще на строковій службі хлопці назвали мене “Балу”, — розповідає Сергій. — Люблю солодке, маю габаритну статуру, впізнавану ходу. І тепер, у новому підрозділі — нові побратими, але той самий позивний».
Поранення
Запоріжжя, Донеччина, Харківщина, Сумщина — «Балу» пройшов майже всі ключові бойові напрямки. Найважче поранення отримав під час штурму на Харківщині — чотири кулі в руку, втрата пальця, ще три кулі залишилися в тілі.
«Реабілітація тривала вісім місяців. Але я повернувся у стрій. Знати, що вдома чекають діти й дружина — це найбільша мотивація захищати дім і країну», — каже Сергій.
Біль
Болю було багато. Втрата рухливості, адаптація до нових умов життя. Але, за словами воїна, ще важче — не втратити мотивацію. Попри втому й пережите, він залишається в строю.
«Можна втратити палець, але не силу духу. Головне — залишитися людиною. Бо ця війна виснажує, але водночас і гартує».
Родина
Щодня Сергій телефонує додому — там на нього чекають дружина, син і донька. Вони вже добре розуміють, чому їхній тато знову на фронті.
«Ми пояснюємо: кожен має свою роботу. Хтось сіє зерно, хтось пече хліб, а хтось тримає фронт. Я хочу, щоб мої діти здобували освіту й працювали для країни — але в мирі».
Мрія
Його мрія проста: виспатися, побути вдома з родиною, а потім — поїхати в гори.
«Найбільший подарунок — це жити далі», — каже «Балу».
Сергій — це історія про витримку, біль і нескореність. Про силу повертатися після поранень, силу тримати фронт, коли виснажене все — тіло і душа. І про віру: заради тих, хто чекає вдома, варто стояти до кінця.
Читайте також: «Посіпака»: історія бійця 104-ї бригади ТрО, який вижив під дронами та повернувся у стрій
