Освіта: у 1920-х роках навчався у Рівненській українській гімназії. Згодом переїхав до Варшави, де здобув фах режисера-балетмейстера, виступав у балеті Парнеллі.
Керівник «Летючої бригади» Карпатської Січі. В період Карпатської України очолив мистецький відділ «Летюча естрада» у складі збройних сил автономії Карпатської Січі.
Окрім мистецтва, учасники бригади були вправними вояками, а Довгопільський визначним командиром, про що свідчать бої проти чехів у Хусті 14 березня 1939. Мистецький рій найдовше тримав оборону у зайнятому будинку, завдавши чехам втрат. Не зважаючи на серйозне поранення командира січовиків, кілька десятків чеських солдат, при підтримці кулеметів і танків не змогли зайняти будинок, навіть після закидання його газовими гранатами. Довгопільський з товаришами склав зброю лише за наказом заступника командира Карпатської Січі Івана Романа.
У Рівне повернувся на початку війни з Кракова. У місті організував український театр та став його керівником. Виконував також функції балетмейстра, розробляв танцювальні номери до вистав, надав новий колорит українським танцям гопак, чумак, запорожець. До складу театральної трупи входила частина акторів колишнього радянського театру, а також приїжджі актори та аматори. Мистецький рівень театру був дуже високим.
У вересні 1941 року театр здійснив першу виставу — «Мартин Боруля» Карпенка-Карого. Згодом були поставлені п’єси Котляревського, Кропивницького, Грінченка, Куліша, Шиллера («Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Наталка Полтавка», «Дай серцю волю — заведе в неволю», «Ой не ходи, Грицю», «Інтриги і кохання» та ін.). Була також підготовлена вистава за повістю Демо-Довгопільського «Кохання верховин».
Творчим здобутком А. Демо-Довгопільського як письменника є чотири твори, об’єднані спільним заголовком «Відвічний націоналізм у народних легендах» (1941).
16 липня 1943 року німці Демо-Довгопільського заарештували і 15 жовтня 1943 року розстріляли.