Жулинський Микола Григорович
Освіта: 1968 — закінчив Київський університет ім. Т.Шевченка (факультет журналістики).
Сімейний стан: одружений
Трудова діяльність:
1960–1962 — вчитель 8-річної школи, с. Озерськ (Дубровицький район, Рівненська область).
1962 — закінчив Дубнівське педагогічне училище.
1962–1963 — робітник промкомбінату, Волинський облжитлопостачторг.
1963–1965 — підсобний робітник, слюсар Луцького електроапаратного заводу.
1965–1968 — трубозгинальник Ленінградського суднобудівного заводу.
З 1968 — в Інституті літератури ім. Т.Шевченка НАН України: аспірант (1968–1971), молодший науковий працівник, науковий секретар, з 1978 — заступник директора з наукової роботи, з 1991 — директор інституту.
Лютий — листопад 1992 — державний радник України з питань гуманітарної політики, голова колегії Державної думи України.
Політична та громадська діяльність:
Жовтень 1992 — серпень 1994 — віце-прем’єр-міністр України з питань гуманітарної політики.
Народний депутат України 2-го скликання (1994–1998). Голова підкомітету з питань творчої діяльності, мистецтва, мовної та культурно-просвітницької політики Комітету з питань культури і духовності. Член групи «Конституційний центр».
30 грудня 1999 р. — 29 травня 2001 р. — віце-прем’єр-міністр України.
Народний депутат України 4-го скликання (2002–2006) від блоку В.Ющенка «Наша Україна». Голова підкомітету з питань охорони історико-культурної спадщини Комітету з питань культури і духовності.
В 2006 році виходить з фракції «Наша Україна» і переходить до провладної фракції «ПППУ».
Грудень 2006 — листопад 2008 — позаштатний радник Президента України.
Листопад 2008 — липень 2010 — голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.[4] Звільнений після низки скандалів.
Нагороди, відзнаки:
Орден князя Ярослава Мудрого 5-го ступеня (2009).
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (вересень 1997 р.), I ступеня (серпень 2000 р.).
У листопаді 1993 р. Світовий конгрес вільних українців відзначив М.Жулинського найвищою нагородою закордонних українців — медаллю Св. Володимира за видатний внесок у наукову і політичну діяльність.
Лауреат Республіканської премії ім. О.Білецького в галузі літературно-художньої критики (1978), Державної премії України ім. Т.Шевченка (за книгу «Із забуття — в безсмертя», 1991), премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (1994).
Міжнародна літературна премія імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень».
У 2000 році отримав звання почесного професора НаУКМА.
15 жовтня 2009 удостоєний звання «Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка».
Державна премія України в галузі науки і техніки 2014 року — за роботу «Історія української культури» у п’яти томах (у дев’яти книгах) (у складі колективу)