10 липня в Україні — День вшанування загиблих медичних працівників. Цього дня в Рівненській обласній клінічній лікарні імені Юрія Семенюка згадують свого колегу — Богдана Костюка, лікаря-невропатолога та старшого бойового медика, який загинув на війні.
Мирне життя
У мирному житті Богдан працював у палаті інтенсивної терапії Обласного інсультного центру. Він — випускник Буковинського державного медичного університету, спеціалізувався в неврології, проходив навчання за міжнародною шкалою NIHSS. Його робота була зосереджена на порятунку пацієнтів, які балансували на межі між життям і смертю. І сам Богдан завжди залишався на стороні життя.
Служба в ЗСУ
З 3 травня 2022 року він служив у лавах ЗСУ — старший бойовий медик зенітно-артилерійського дивізіону. Працював на передовій, під кулями витягував поранених побратимів. Загинув 15 червня 2025 року під час виконання бойового завдання на Краматорському напрямку. Рятуючи інших — віддав своє життя.
Колеги з лікарні згадують Богдана як світлу, добру і цілеспрямовану людину.
Згадує Олег Хомич:
«Я знав Богдана з першого дня роботи в інсультному центрі. Він відразу припав мені до душі своєю добротою і простотою. Ми затоваришували з ним, незважаючи на велику різницю у віці. Богдан ровесник мого сина.
Мріяв про закінчення війни, про повернення на роботу у інсультний центр, про створення сім’ї, про рибалку на Басовому Куті. Більшу частину своїх відпусток він витрачав на облаштування будинку, який мав стати його сімейним гніздечком.
Під час своєї останньої відпустки у травні він обмеблював свою оселю. Богдан розказував мені: «Оце гостьова кімната»,
«Це спальня», «Це буде дитяча», «А там планую поставити альтанку», «А коли приїду в чергову відпустку у вересні на свій 32-ий День народження, будемо смажити барбекю на мангалі»… Не судилося… Мій розум відмовляється прийняти трагічну звістку про загибель Богдана»
Розповідає Ірина Ноцик:
«Богдан назавжди залишиться в нашій пам’яті і в наших серцях не лише як колега, а як справжній товариш. Щирий і добрий, з ясними очима та лагідною усмішкою. Тихий, але завжди помітний своєю присутністю. Він радів усьому новому, прагнув вчитися і вміти більше. Молодий із мріями і амбітними планами, але водночас зрілий і свідомий у своїх сміливих рішеннях. Він згуртовував довкола себе, започаткувавши традицію зустрічей під час кожної своєї відпустки.
Ніколи не шкодував часу. Ніколи не жалівся.
Ніколи не просив. Він був з тих, хто більше дає, ніж бере. Мріяв про мирне життя після перемоги, про повернення до професії. Готовий був присвятити своє життя людям, ставши лікарем, але віддав його – ставши бойовим медиком»
Вічно в нашій пам’яті та серцях
У Богдані поєднувалися спокій лікаря та рішучість воїна. Його пам’ятають усміхненим, відповідальним, з глибокою внутрішньою силою. Його більше немає поруч, але він назавжди залишиться в серцях тих, хто знав, працював і воював поруч із ним.
