Його позивний народився на самому кордоні з Білоруссю.
Під час служби Андрій разом із побратимами часто зустрічав місцевих дітей — пригощали їх солодощами та фруктами, намагалися підтримати простим людським теплом. Саме тоді старший побратим назвав його «Добрим». Це ім’я швидко прижилося — як влучне визначення характеру людини, яка завжди готова поділитися й прийти на допомогу.
У цивільному житті Андрій працював на скляному виробництві. Строкову службу свого часу не проходив і армію для себе не розглядав. Усе змінилося 24 лютого 2022 року.
«Їхав на роботу з кумом, почув новину. Розвернувся — і відразу у військкомат. Це був наш обов’язок», — згадує він.
Перші місяці служби на кордоні
Перші місяці служби минули на кордоні. Тоді, зізнається Андрій, було непросто прийняти реальність очікування, коли хотілося бути там, де вирішується доля країни.
«На початку я шкодував: стояли на кордоні, а хотілося швидше в бій. Але зараз розумію: це була підготовка. І коли потрапили на Донеччину, зрозумів — все було недаремно».
Особливий слід у пам’яті залишила зустріч із місцевими мешканцями на сході України. Вона зруйнувала нав’язані стереотипи й змусила по-іншому подивитися на людей, які опинилися поруч із війною.
Вразила зустріч на сході
Найбільше вразила зустріч із жінкою на сході: «Багато хто казав, що люди там не хочуть бути частиною України. Але була пані Ірина, яка віддала нам дім, допомагала всім. Тоді я переоцінив: більшість чекає миру й спокою, а не росії».
Сьогодні Андрій — головний сержант стрілецької роти. У його зоні відповідальності — бойова підготовка особового складу, огляди позицій, підтримка командира в організації служби. Нині він проходить навчання за кордоном, щоб привезти в підрозділ нові знання й практики.
«Я хочу, щоб хлопці мали максимум знань. Це рятує життя».
Погляд на майбутнє змінився
Погляди на майбутнє з часом також змінилися. Якщо раніше Андрій був налаштований виключно на повернення до цивільного життя, то нині з’являється інше бачення свого шляху.
«Була категорична позиція — тільки додому. А зараз 50 на 50. Бо розумію: можу стати офіцером, навчати молодь. У війську є сенс».
На нього чекають удома мама й кохана Ярослава — ті, хто залишається надійною опорою незалежно від відстаней і обставин.
«Мама завжди питає: чи я в шапці, чи поїв. А дівчина підтримує, навіть із-за кордону. Це найближчі люди, які тримають мене».
Дії, а не слова
Свій життєвий принцип Андрій формулює просто й без пафосу — як і живе.
«Мій улюблений вислів — acta non verba, дії, а не слова. Якщо не можеш бути на фронті — стань нашим надійним тилом. Допомагай. Бо тільки разом ми вистоїмо».
Сили територіальної оборони ЗСУ
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
Нагадаємо, “Ухилянт”, який наближає Перемогу. “Колобок” на захисті України.
