Юрій із Рівненщини, відомий серед побратимів під позивним «Малиш», уже вдруге захищає Україну. Вперше він став до лав Збройних Сил у 2015 році — тоді, каже, просто не міг залишатися осторонь.
«Я хотів, щоб мої брати не пішли. Щоб я один відслужив, щоб та війна закінчилась. Хотів найкраще… А вийшло, як завжди — тепер служимо всі», — згадує чоловік.
З 2015 по 2017 рік він пройшов важкі бойові напрямки — Маріуполь, Мар’їнку, передову Донеччини. Після демобілізації повернувся до мирного життя: працював у сфері охорони, згодом став механізатором у великій агрокомпанії. Але 24 лютого 2022 року все повторилося.
«Зателефонував троюрідний брат — каже, почалось вторгнення. Я навіть не думав. Хочу до своєї бригади, де служив раніше. Не вийшло — потрапив у тероборону. Так і залишився в 2-му баті 104-ї», — розповідає Юрій.
Все, що було там — залишається там
Про війну чоловік говорить неохоче. Не через страх — просто надто багато пережив і побачив. Особливо болісно згадує останні дні перед відпусткою.
«Виносили наших 200-х… Я не хочу про це говорити. Нехай воно там і лишається», — каже боєць.
Та навіть у найтемніші моменти фронтового життя завжди є місце для добра. Одного разу, повертаючись із позицій, його побратим узяв із собою маленьке кошеня.
«Їдемо, заїжджаємо на заправку, дівчата — одразу фотографуються з тим котенятком. Маленьке, чорне, обгоріле, але живе. І от ти дивишся — навіть на війні є місце доброті», — пригадує Юрій.
Я заборонив сину йти на фронт
У мирному житті на нього чекає дружина і двоє синів. Старшому — 18, молодший ще зовсім дитина.
«Старший каже: “Я теж піду, як ти й дядьки”. А я йому: “Хто буде біля мами? Допомагай їй, учись. Ти ще встигнеш”. Я не хочу, щоб мої діти бачили те, що бачив я», — говорить чоловік.
Молодший син по-своєму живе війною — гордо носить таткову форму, чіпляє нагороди та показує друзям.
«Каже всім: це тато заслужив. І знаєте, мені тоді якось тепліше стає. Бо це значить, що він розуміє», — зізнається військовий.
Я просто хочу миру
У мирному житті «Малиш» — людина праці й спорту. Любить фізичну активність, тренує сина, допомагає школі — привозить прапори, символіку, проводить з дітьми розмови про Україну.
«Я кажу вчительці: бери футболку ЗСУ, носи з гордістю. Це правильно. Бо діти мають бачити приклад», — ділиться він.
Після Перемоги Юрій мріє лише про одне — мир, терпіння і повернення всіх додому.
«Мир. Терпіння. І щоб усі повернулися. Щоб кожна мати, дружина, дитина дочекалася свого рідного», — говорить боєць.
Сьогодні він знову на передовій — поруч із побратимами і братами, яких колись хотів уберегти від війни.
«Хотів, щоб ніхто з моїх не йшов. А тепер і я, і брати — всі тут. Та, мабуть, інакше не могло бути. Бо якщо не ми — то хто?»
Сили територіальної оборони ЗСУ
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
Читайьу також історію бійця 104 бригади з позивним «Скорпіон»
