Сьогодні призначено нового керівника Центральної міської лікарні Рівного ним став Юрій Ординський. Він відомий у Рівному спеціаліст, який до цього обіймав посаду медичного директора з хірургії РОКЛ імені Юрія Семенюка. Юрій Ординський має звання кандидата медичних наук та вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю ультразвукова діагностика, має диплом спеціаліста «Організація і управління охороною здоров’я», а також звання магістра публічного управління та адміністрування. Юрій Ординський неодноразово проходив стажування у провідних клініках України та Європи та є членом Європейської асоціації ендоскопічних хірургів (EAES).
В своєму інтерв’ю для сайту обласної лікарні Юрій Ординський розповідав наступне:
Розкажіть трішки про сім’ю, у якій народилися.
Мої батьки – мама і тато – це найкращий приклад у житті, який веде, супроводжує, надихає і мотивує мене. Це рідні люди, які сформували мене як особистість. Мама – вчителька зарубіжної літератури, нині працює заступницею директора Рівненської гуманітарної гімназії. Тато працює лікарем у медичному центрі «Endo Clinic», розпочинав свою практику у військовому госпіталі, далі працював у протитуберкульозному диспансері, довгий час був головним фтизіатром області, заступником головного лікаря.
Чим Ви цікавилися у дитинстві? Які гуртки відвідували?
Спостерігаючи мою активність, жвавість та інтерес до всього, що мене оточувало, батьки вирішили спрямувати таку енергію у відвідування усіх можливих гуртків. За це сьогодні я їм щиро вдячний. Окрім класичних для хлопця спортивних секцій, у дитинстві я займався бальними танцями, тому й зараз легко можу виконати вальс із донечкою, яка теж навчається бальній хореографії. Закінчив музичну школу по класу баяну. Мені пощастило з викладачем музики Ігорем Апанасовичем Виговським, який був і є для мене взірцем яскравого вчителя, мотиватора творчого розвитку людини. Елементарну композицію по нотах, напевно, зіграв би й сьогодні.
Яке хобі маєте зараз?
Захоплююся риболовлею, у тому числі спортивною. Для мене – це не тільки полювання за рибою, а й зустріч із друзями на лоні живої природи.
Ким Ви мріяли стати у дитинстві?
Військовим. Ще з 8 класу. Щоб мрія стала реальністю, серйозно займався спортом – легкою атлетикою, футболом та баскетболом, хотів вступати до військового училища. Батьки ж переконували, що ще не час залишати школу. Але, попри гарні стосунки з однокласниками й педагогами, після завершення 9 класу я таки не хотів продовжувати навчання у 10-му. Так волею долі вступив до Рівненського медичного училища, яке змінило моє життя, і вже по його завершенню я бачив себе лише лікарем.
Тобто Ваш особистий шлях у медицині почався у медичному училищі?
Так, але перший рік навчання я перебував у супротиві й зовсім не мав бажання вчитися: було багато дисциплін в основному шкільної програми, акцентуватися на них не хотілося, аж доки не почалося спеціалізоване навчання. Наша група була і є досить сильною, інтелектуально розвиненою, прагнучою постійного вдосконалення, – так ми тягнулися один до одного і продовжуємо спілкування та взаємодію досі. Було таке (сміється), що на перерві ми латину питали один в одного, і це було нормою. Саме в медичному училищі я отримав неоціненний досвід, можливість познайомитися з людьми-професіоналами та віднайти друзів, які супроводжують по життю. Це були найяскравіші моменти юності в колі потужної збірної однодумців на чолі з неперевершеною, яскравою та харизматичною кураторкою групи Іваницькою Пашою Феодосівною, яка зуміла сформувати наш світогляд та змотивувати у майбутньому стати спеціалістами у галузях медицини. Уже після здобуття спеціальної середньої освіти я планував продовжувати свій розвиток у медичній сфері.
По завершенню училища Ви вступили до медичного вузу?
І так, і ні одночасно. Закінчивши медичний коледж посередині класичного навчального року, я пішов на роботу у Рівненську обласну клінічну лікарню. Перший мій підрозділ, моя альма-матір – це відділення реанімації, а перший керівник – Мельничук Анатолій Володимирович та Іщук Олександр Петрович, які разом із колективом відділення показали, що таке робота, як потрібно працювати, задали темп розвитку та руху далі. Саме вони сформували бажання, спонукали іти навчатися у медичний університет. І ось найближчої вступної кампанії я подав документи у два вузи: у Вінниці та у Тернополі. Тернопіль був ближче до Рівного, тож ми поїхали саме туди, а ще там вже здобували вищу освіту друзі з медичного училища, і так ми продовжили вчитися і розвивати нашу дружбу.
Чим запам’яталося навчання у Тернополі?
Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського – це потужний у всіх розуміннях навчальний заклад. Тут достатньо яскравий викладацький склад, досить чудова інфраструктурна база, дуже динамічний вуз у плані розвитку та постійного прогресу. Коли сильний ректор і команда, які ведуть за собою весь колектив, тоді студенту цікаво розвиватися й навчатися у цьому вузі. Маю дуже багато друзів із університету, ну і взагалі, гарні спогади про цікаве студентське життя.
Чи подобалося Вам місто Тернопіль?
Спочатку воно було сірим, таким пасмурним містом, асоціювалося із великою кількістю заправок та церков, але й воно теж змінювалося, доки я навчався, і ставало все більш цікавим, квітучим та яскравим, збагачувалося різними барвами. Сьогодні це дуже гарне і приємне місто для відпочинку усією сім’єю, особливо красива набережна, парки та гідропарк.
Коли вирішили стати хірургом?
Зі спеціалізацію визначився на шостому курсі університету. Взагалі мені імпонували два напрямки – хірургія та анестезіологія. Вагався довго. З анестезіологією вже був знайомий, хірургія ж була для мене чимось незвіданим та новим. Оскільки по життю люблю все нове, обрав хірургію. За весь цей час не пошкодував ні хвилини.
Напевно, Бог наділив мене даром зустрічати по життю вправних спеціалістів та вчителів, саме так доля привела мене в команду харизматичної, особливої для мене, людини – Семенюка Юрія Степановича, який зумів перевернути мій світ, сформувати вміння й виховати мене не тільки як хірурга, а й як управлінця. Це та людина, яка навчила життєвому досвіду, створила як фахівця, показала, яким має бути ставлення до пацієнтів, до колег і до роботи в цілому.
Чи пам’ятаєте той момент, коли зробили першу операцію?
Напевно, ні. Але у пам’яті залишаються фахові моменти з ускладненнями, які змушували задуматися та прийняти відповідне вольове хірургічне рішення.
Відколи ведете хірургічну практику?
Працюю хірургом із 2007 року. Очний цикл інтернатури відбувся в Тернопільському медичному університеті, заочна форма – у Рівненській обласній клінічній лікарні. У рамках інтернатури проходив навчання і стажування в Рівненській міській клінічній лікарні №1, де мені також поталанило із наставниками: потрапив під чітке керівництво Ігнацевича Ігора Феоктистовича та Жилінського Петра Павловича – дуже харизматичні люди, хірурги експертного рівня, які також вплинули на мій розвиток та формування мене як лікаря-хірурга.
У свій час завдяки Юрію Степановичу Семенюку опанував ультразвукову діагностику, і були такі періоди в роботі, що я проводив до 4000 УЗД та близько 150 операцій на рік. Зараз і крайні сім-вісім років щороку виконую двісті – двісті п‘ятдесят оперативних втручань різного виду складності.
Володію методиками відкритих та лапароскопічних оперативних втручань:
- абдомінальна хірургія: патологія жовчного міхура та жовчовивідних шляхів і печінки, утвори підшлункової залози та селезінки, зовнішні грижі живота та діафрагмальні грижі, злукова хвороба очеревини та її ускладнення, інше;
- гінекологія: утвори яєчників, оперативні втручання при неплідності, ампутація та екстирпація матки, пластика тазового дна при пролапсі (випадінні).
Виконую діагностичні пункції та дренування будь-якого рівня складності, патологічних утворень органів черевної порожнини та позаочеревинного простору під контролем УЗД.
Професія лікаря-хірурга потребує постійного вдосконалення. Що найбільш ефективно дозволяє підвищити рівень кваліфікації?
Для того, щоб бути успішним лікарем та освоїти сучасні методики, без навчання не можливо. Тому практично щохвилини вчуся. І важливим для мене є сам процес. Навчаюся тому, що мотивує, і, коли чесно, люблю навчатися. Можливості здобувати освіту, підвищувати рівень кваліфікації, переймати досвід сьогодні є безлімітними, тому головне мати бажання.