Олег Осуховський вже багато років є лідером ВО «Свобода» на Рівненщині, представляє інтереси громади в найвищому законодавчому органі – Верховній Раді України. Про те, як стають націоналістами, про виховання і гарт, про відсутність страху на Майдані та найбільший біль на війні, про державників і поплічників олігархів у парламенті, про щоденну роботу і найвищу мету – у нашій розмові з народним депутатом України від Рівного, головою підкомітету парламентського Комітету з питань запобігання та протидії корупції свободівцем Олегом ОСУХОВСЬКИМ.
«ЗМАЛКУ ЧУВ РОЗПОВІДІ ПРО РОДИЧІВ, ЯКІ БОРОЛИСЯ ЗА УКРАЇНУ»
– Пане Олеже, як ви стали членом Всеукраїнського об’єднання «Свобода»? Звідки у вас націоналістичні переконання? Зрештою, як стають націоналістами?
– У кожного свій шлях до націоналістичної ідеї. У мене, певне, це закладено в генах – у моїй родині були люди, які присвятили себе визвольній боротьбі, які підтримували націоналістів, плекали ці переконання. З юних літ я чув розповіді про своїх родичів, які боролися за волю України, зокрема про свого діда Михайла, який допомагав воїнам УПА. Його брат був повстанцем, загинув від рук енкаведистів. А діда забрали воювати в радянську армію, він повернувся з війни живим, із орденом «За відвагу». І всіляко допомагав підпільникам – шив одяг, ремонтував взуття, постачав харчі. Звичайно, органи підозрювали його «в пособництві», не раз допитували, катували, але він нікого не видав. Думаю, його рятувало від тюрми чи загибелі тільки те, що був нагороджений орденом, був ветераном, героєм війни. У школі я почав читати літературу про національно-визвольний рух, з’явилися фільми на цю тематику. Велике враження справила книга Дмитра Куп’яка «Спогади нерозстріляного» – автор воював в УПА якраз у моїх рідних краях. А коли подорослішав, мені пощастило зустріти на своєму шляху людей, які поділяли мої націоналістичні погляди. Так я став членом ВО «Свобода», очолив сільський осередок, потім районний, обласний, обирався до рад різних рівнів, двічі – до парламенту.
Тож хочу вам сказати, що націоналістами не стають за один день. Мої переконання – це спадок дідів, це генетична пам’ять нації, це виховання в родині, гартування волі й постійна праця над собою. Не вірте тим, які з одного боку заробляють капітал на торгівлі з агресором і водночас видають себе за націоналістів, вигукуючи «Слава Україні!» Це фальш і обман.
– У лютому 2014-го стрічки новин заполонили фото розстрілів на Майдані в Києві. Ми бачити там ваші фото з Інститутської. Із чого починався для вас Майдан і що залишилося в серці?
– Величезне враження на мене справив перший мільйонний мітинг, який відбувся 1 грудня 2013 року після побиття студентів на Європейській площі. Панувало велике піднесення, люди були сповнені гнівом до злочинного режиму, який перетнув межу. Усі розуміли, що треба діяти, але не знали, з чого почати. І тоді ми захопили Будинок профспілок, Жовтневий палац, Київську міську раду…
У ніч на 11 грудня, коли влада намагалася розігнати Майдан, я був з іншими народними депутатами в перших лавах на Інститутській. Ми тоді ще думали, що зі своїм статусом і яскравими жилетами із написом «народний депутат» можемо вгамувати «Беркут», принаймні не допустити найгіршого. Але насправді перші удари отримали саме депутати – «беркутівці» висмикували нас з колони, а потім лупцювали.
18 лютого вранці ми мали йти на засідання Верховної Ради. Коли почали бити й затримувати мітингувальників, нам вже було не до засідання. Доводилося виривали з рук силовиків майданівців. Заводили їх у Верховну Ради, щоб їх не могли затримати. Далі горів Майдан. Ніколи не забуду ранок 20 лютого… Першого пораненого на Інститутській ми витягнули через гаражі до готелю «Україна». Тих, котрим надали першу допомогу в готелі, ми носили аж за Будинок профспілок, бо «швидкі» не могли під’їхати ближче. До мене підійшов депутат Радивилівської районної ради і каже: треба відводити хлопців з Інститутської. І я пішов. Кажу хлопцям: треба відступати, неможливо воювати з палицями проти снайперів. Стріляти не припиняли, хлопці почали відходити. Поруч поранило в ногу журналіста, ми винесли його вниз на саморобних ношах. Дивно, але тоді не відчував страху. Коли з готелю «Україна» вивезли поранених, у фойє залишилися під простирадлами загиблі… Відтоді в моєму ставленні до життя багато змінилося. Можливо, через той ранок 20 лютого в мене не було ні вагань, ні страху, коли я пішов добровольцем на війну разом з іншими народними депутатами-свободівцями.
– Як до вашого рішення поставилися рідні?
– Із розумінням. Бо хто має захищати державу, якщо не ми? Звичайно, рідні переживали. Мої донечки, коли проводжали мене на схід на вулиці Інститутській, довго не хотіли відпускати… Думка про них, молитви моєї мами рятували мене на війні.
– Як сприймали інші військові той факт, що з ними служать народні депутати?
– Ми не мали високих звань чи посад, жили в тих самих умовах, виконували ті ж самі завдання. Щоправда, намагалися приховувати, що в «Січі» служать народні депутати, бо це могло привернути особливу увагу сепаратистів і зашкодити нашим підрозділам. Зверталися на псевдо. Мене, наприклад, знали як Френда (друг англійською). Не раз доводилося виявляти і затримувати сепаратистів. Якось пішли в розвідку в дачний масив – отримали інформацію, що звідти обстрілюють наш блокпост. Там ми виявили сліди перебування бойовиків: розтяжки, свіжі могили. Згодом їхали джипами лісом, підсвідомо відчуваючи, що ми там не самі. По нас не стріляли, але згодом виявилося, що пильно стежили – згодом тут затримали диверсійну групу. Отак розумієш, що на війні ходиш по лезу, ніколи не знаєш, де тебе підстерігає ворог. Після трьох ротацій я продовжував їздити на схід як волонтер. Разом із відомим футболістом і тренером Олегом Лужним придбав два БРДМи – на передовій безпечніше пересуватися не на джипах, а на отаких бойових машинах.
– Що для вас найстрашніше на тій війні?
– Страху не відчував, ворога не боявся. Найгірше – це біль від втрат, коли гинуть хлопці, з якими служив, які були поряд. На цій війні вже загинуло понад 10 тисяч військових та цивільних. Полягло і 46 моїх побратимів, а ще 19 ми втратили на Майдані. Серед свободівців – 20 Героїв України (посмертно). Цього не можна ні забути, ні простити…
«У ПАРЛАМЕНТІ МАЄ БУТИ ФРАКЦІЯ НАЦІОНАЛІСТІВ. БО ХТО ЩЕ МОЖЕ ЗУПИНИТИ РЕВАНШ?»
– Пане Олеже, як ви оцінюєте роботу цього скликання парламенту?
– На жаль, Верховна Рада, яка прийшла до влади після Майдану і мала би передусім втілювати ідеї та завдання Революції гідності, насправді діє у власних інтересах, ухвалює «потрібні» олігархам та залежній від них владі законопроекти, не розглядаються першочергові, стратегічні, державницькі питання. Замість того, щоб подбати про розвиток економіки, про підвищення добробуту українців, влада звалює на їхні плечі величезні тарифи. Згадайте хоча б наміри встановити абонплату за газ. Тоді націоналісти вийшли з пікетом до НКРЕ й не допустили цього, однак, уряд продовжує підвищувати тарифи. Зокрема, на Рівненщині на прийомі громадян було багато скарг на завищені рахунки за газ. Я відреагував депутатським запитом, а рівненські свободівці пікетували «Рівнегаз».
Звичайно, ми, свободівці, не підтримали ні пенсійної реформи, в якій приховано підвищення пенсійного віку, а отже – зниження рівня забезпечення пенсіонерів, ні медичну реформу, ні продаж стратегічних підприємств, ні так званий «вільний ринок» сільгоспземлі, що призведе до втрати останнього, чим володіють українці. Водночас свободівці пропонують свої шляхи для наповнення бюджету, зростання економіки, а отже – підвищення добробуту українців. Зокрема, ми подали законопроект про повернення грошей з офшорів, про ліквідацію приватних монополій, ми наполягаємо на поверненні в державну власність енергетичних підприємств, які дісталися олігархам, що встановлюють драконівські тарифи, пропонуємо законопроект про те, щоб дешевий газ вітчизняного видобутку продавався українському населенню. Я переконаний, що необхідно розвивати малі фермерські господарства, як це відбулося в сусідніх європейських державах. Тоді люди не будуть змушені їздити на заробітки, а працюватимуть на своїй землі, і це шанс для розвитку села. Чимало добрих ініціатив зареєстровані свободівцями, однак їх ігнорують.
– Свободівці наполягають на скасуванні недоторканності – з парламентарів, суддів, президента. На вашу думку, чи є шанси на підтримку цього рішення в парламенті, принаймні, про скасування депутатської недоторканності?
– Дуже сумнівно. Більшість народних депутатів бояться позбавлення імунітету, як вогню. Це при тому, що переважно всі обіцяли ініціювати скасування депутатської недоторканності. Виборці мають проаналізувати роботу депутатів, як вони ходили на роботу, як голосували, чи дотримували обіцянки, зробити належні висновки і на наступних виборах не обирати вдруге недостойних людей, а голосувати за чесних державників.
Свободівці й далі наполягатимуть на скасуванні недоторканності, причому ми за те, щоб ухвалили наш, свободівський законопроект, який передбачає скасування недоторканності негайно, а не з 2020 року, як пропонував екс-президент. Адже це шанс обрати до ради нових, незаплямованих політиків.
Водночас ми відстоюємо ухвалення нового Виборчого кодексу, який передбачає пропорційну систему виборів за відкритими списками. Це теж обіцянка багатьох політичних сил, яку вони не бажають виконувати. Ми також підтримали закон про тимчасові слідчі спеціальні комісії, який передбачає процедуру імпічменту президента. Цей закон надає всі повноваження ТСК для розслідування зловживань найвищих посадовців. Раніше я очолював парламентську робочу групу з розслідування багатомільярдної корупції (на 7,6 млрд грн) урядів режиму Януковича, однак ці справи не доведено до логічного завершення. Сподіваюся, свободівці матимуть велику фракцію в наступному парламенті, й ми ініціюватимемо створення ТСК із розслідування корупції, зокрема в оборонному секторі та інших галузях. Корупціонери мають бути засуджені, а вкрадені кошти повернуті державі.
– Українці сподіваються на переможне завершення війни. Чому не вдається дипломатичним шляхом врегулювати ситуацію на Сході?
– Тому що влада тримається за абсолютно недієві Мінські угоди, не прагне розширення нормандського формату переговорів. Необхідне залучення до перемовин держав-гарантів безпеки України відповідно до Будапештського меморандуму, передусім США та Великої Британії. Окрім того, влада має зрозуміти, що триває повномасштабна гібридна війна, і необхідно всі зусилля спрямувати на безпеку та оборону. Російські спецслужби працюють на території України, причому далеко від лінії фронту, в столиці. Необхідно ухвалити стратегію національної безпеки та оборони на п’ять-десять років. Окрім того, ми пропонуємо забезпечити фінансування Збройних сил на рівні мінімум 5% від ВВП. Також ми наполягаємо на ухваленні свободівських ініціатив про запровадження візового режиму з Росією та розірвання дипломатичних відносин з державою-агресором – це допоможе спецслужбам ефективніше боротися проти розвідувально-диверсійних груп. Усе це необхідно для безпеки українців та якнайшвидшої перемоги над ворогом.
– Як ви оцінюєте перспективи об’єднання націоналістичних сил?
– Історія свідчить, що ні демократи, ліберали, ні соціалісти не здатні реалізувати інтересів української нації. Лише націоналісти, які матимуть повноту влади, можуть розбудувати державу на користь українців. Як відомо, ВО «Свобода» домовилася з іншими націоналістичними силами, аби йти на вибори однією командою. Це природне об’єднання, в нас спільна ідея, спільне бачення розвитку держави. Водночас існує велика загроза реваншу промосковських сил у наступному парламенті, що є реальною загрозою національній безпеці. Ми були свідками, як влада Порошенка разом з олігархами, прокремлівськими силами поділила Україну не лише на сфери бізнес-впливу, а й електорально: тим – захід і центр, а іншим – схід і південь. Для них держава – це лише бізнес-проект. Саме тому в парламенті має бути потужна фракція націоналістів.
«ЗУСТРІЧІ З ВИБОРЦЯМИ ДАЮТЬ СТИМУЛ ДО ПРАЦІ»
– У чому полягають ваші обов’язки як депутата, який представляє в парламенті Рівне?
– Звичайно, основне завдання народного депутата – законотворчість. Ми повинні писати добрі закони, які будуть корисними для всіх українців, у тім числі й рівнян. Я можу зараз розповісти про роботу для округу, як допомагав у будівництві й ремонті храмів, як збудував дитячий майданчик, фінансував заходи для інвалідів, сприяв у виданні книжок, про підтримку воїнів на передовій та багато іншого. Але люди, яким допомагав, самі про це знають. І робив я це не для піару.
Попри насичену парламентську діяльність при кожній нагоді приїжджаю на терени виборчого округу, зустрічаюся із громадою, проводжу прийоми громадян. Ці зустрічі дають приводи звертатися з депутатськими запитами та зверненнями в компетентні органи, в чиїх повноваження вирішувати ті чи інші питання, зокрема про блокування роботи «Рівнеазот», проблеми родин учасників АТО, допомога чорнобильцям, будівництво дитсадочка, поштове відділення, повернення коштів вкладникам банку, матеріальна допомога на лікування та інші.
Місяць тому я оглянув будівництво спортивного комплексу на вул. Макарова, побачив, який великий масштаб роботи попереду. І оскільки я входжу до складу міжвідомчої комісії з відбору спортивних об’єктів для надання субвенцій з держбюджету місцевим бюджетам, то наполіг, аби на спорткомплекс у Рівному цього року виділили 48 млн гривень. Вважаю, що Рівне варте того, щоб мати сучасний спортивний комплекс. Наші команди і спортсмени мають тренуватися і здобувати перемоги в гідних умовах. Зрештою, створення доброї бази для розвитку спорту – це державницька справа, це запорука формування сильної та здорової нації. Водночас важливо, щоби бюджетні кошти було використано відповідально та ефективно. Тому я звернувся в контролюючі органи, аби вони перевірили, як було освоєно кошти торік, а також будемо контролювати, як вони використовуватимуться надалі.
– Яка ваша мета як політика, як народного депутата?
– Я хочу, аби українці жили щасливим і гідним життям на своїй рідній землі. Мені болить, що мільйони наших співвітчизників, зокрема з Рівненщини, виїжджають за кордон. І цьому можна знайти пояснення: вони не просто втомилися від бідності – вони вже не можуть терпіти брехню влади, тотальну корупцію, несправедливість, приниження людської гідності. Так не має бути в нашій країні, яка має всі шанси стати квітучою, розвинутою державою, яку шануватимуть у світі, в якій громадяни житимуть гідним життям. Для цього необхідні докорінні зміни – знищення корумпованої олігархічної системи й відновлення соціальної та національної справедливості. Оце моя мета. І я вірю, що її вдасться втілити не в далекому майбутньому, а дуже скоро.
Коли в Рівному буде тепла вода?