У Рівному майже одночасно відкрилось два нові заклади торгівлі. “Палац секонд-хенду”, точніше магазин одягу та взуття з Європи “Emerald”, на Соборній, 40, та гастролавка “Жицень” на Мазепи, 1.
“Все профессии важны, все профессии нужны”, – писав поет. Перефразовуючи його, скажемо: і магазини потрібні різні — і продовольчі, і одягу, що був у вжитку. На кожен товар є свій покупець. Нехай співіснують у комерційному просторі Рівного.
Зараз хочеться звернути увагу лише на два моменти.
Перший. Просто порівняйте дві вивіски. Яка, на вашу думку, виглядає ближче до цивілізованої Європи?
Магазин одягу та взуття з Європи “Emerald”
Гастролавка “Жицень”
Ризикну припустити, що та, на якій слово “Європа” якраз не вживається.
Заступник міського голови Рівного Віталій Герман анонсував у Фейсбуці роботу робочої групи з впорядкування вивісок у Рівному. Хочеться вірити, що слова перейдуть у справи. І ми прийдемо до єдиного стандарту розміщення рекламних конструкцій, у якому будуть окреслені межі прийнятного.
І друге. Здається мені, що на центральній вулиці Рівного якраз має бути найбільше таких магазинів як “Жицень”. Це не реклама — я просто вирішив написати про новий магазин, куди сьогодні вранці зайшов і купив хліб та 100 г твердого сиру. І побачив усередині зі смаком облаштоване невеличке приміщення, де продають хліб і булки, випечені у Рівному. В невеличкій приватній пекарні. Під власним брендом. Просто захотілось висловити цим людям повагу, бо за кожним таким бізнесом стоїть дуже багато праці.
Можливо, я чогось не розумію, але як на мене, завдання місцевої влади — допомагати ось таким, як зараз модно говорити, стартапам. І робити все для того, аби найкращу комерційну нерухомість у центрі міста отримували під свої магазини і магазинчики місцеві виробники. Саме це, а не малювання логотипів чи розробка стратегій, найкраще працюватиме на те, що зараз модно називати брендом міста.
Колись на Лебединці, де зараз “Гранд-базар” був магазин “Новинка” – продукція рівненських виробників під одним дахом. Було це в останні роки Союзу і “наказало довго жити” так само як і радянська планова економіка.
Але ж чому не відродити щось подібне? Подібно до того як створили у Рівному “Відкритий офіс” для різних громадських ініціатив — чому б не створити подібний простір для місцевого виробника? Щоб не треба було шукати ларьок “Рум’янця” в одному місці, лавку “Щедрика” в іншому, фірмовий магазин “Сталь-М” у третьому, рибу від “Реноме” в четвертому, одяг від льонокомбінату в п’ятому — і так далі, у десятому, двадцятому, п’ятдесятому? Адже тих, хто у Рівному щось виробляє, – досить багато, як це для декого не дивно. І просування місцевого виробника — це просування міста. Що тут щось рухається, щось виробляється, щось живе, окрім секондів і автоматів.
Думаю, це реально. Але уявив конструктивну дискусію про це на сесії міської ради… і якось не уявляється. Де місце для скандалу? Ось якби йшлося про дозвіл на концерт артиста, який гастролював у Росії — це справді питання державної ваги!
…Пригадав одну з розмов із власником Рівненського льонокомбінату Олегом Червонюком. Людина, яка відродила у Рівному потужне швейне виробництво, яка одягає тисячі й тисячі українців у вітчизняний одяг, зізналась із гіркотою в голосі: хоч би раз з якогось управління економіки чи промисловості хтось приїхав і поцікавився: як ви тут, можливо, допомога держави потрібна, можливо, є проблемні питання, які потрібно вирішити?
Це добре, що в нас є відносна свобода підприємницької діяльності: звичайні люди з двома руками, двома ногами і однією головою започатковують власну справу, відкривають торгові точки, розвивають виробництва, наймають на роботу інших… Ще й прикрашають місто — як, приміром, засновниця підприємства “Рівнебудпостач” Ніна Крока з її кованими фігурами на Лебединці.
Просто до такої підприємливості й турботи про місто з боку небайдужих рівнян — ще б підтримку з боку тих, хто може її надати в силу владних повноважень. А також — логіку в розставлянні пріоритетів.
Приклад про підтримку. Хіба ж це непосильний тягар для міського бюджету – викласти плиткою доріжку до кожної кованої фігури на Лебединці, щоб тисячам людей не треба було витоптувати газони й місити багнюку? Людина з небайдужими однодумцями прикрасила місто — а місто долучитися до логічного продовження доброї справи хіба не може? (Це чудово, що торік фестиваль ковальства “Металеве серце України” вперше отримав фінансові підтримку з міського бюджету. Але питання доріжок не знімається. Турбота про красу міста — справа спільна).
Ну не фонтан же це за півтора мільйони, чесне слово!
І приклад про пріоритети. Періодично читаю у Фейсбуці про зустрічі керівників міста з власниками автокав’ярень на предмет необхідності впорядкування цієї сфери бізнесу в Рівному. Ще й до того доводилось чути про проблеми з розташуванням кав’ярень на Лебединці.
Але жодного разу не доводилось читати про зустрічі керівиків міста з власниками гральних залів та інших закладів зі специфічною аудиторією — невже в цій сфері нічого не потрібно впорядковувати?
Чи просто з ТАКИМИ людьми зустрічі проходять непублічно і говорять там зовсім не про впорядкування?..
А секонди, звісно, нехай будуть. Може, хоч таким чином у центрі міста поменшає бомжів.
Віталій ГОЛУБЄВ