104 бригада тероборони ЗСУ «Горинь» оприлюднила історію Анатолія Матящука, відомого за позивним «Петрович». У мирному житті він — майстер по дереву, автор столярного YouTube-каналу, чоловік і батько.
На війні — колишній прапорщик і сапер, а нині боєць взводу БпЛА, який займається виготовленням боєприпасів для дронів. Повномасштабне вторгнення відібрало спокій, але повернуло відчуття обов’язку. Він знову став до строю, бо «так треба», і тримається вже роки — заради родини, рідної землі та побратимів.
Позивний ще з цивільного життя
До 3 батальйону «Поліська Січ» 104-ї бригади Сил ТрО України «Горинь» боєць прийшов уже з досвідом та позивним, який мав ще у цивільному житті.
«По батькові я Петрович. І ютюб-канал мій столярний так називався — “Столяр Петрович”. Тому прижилося».
Його військова історія почалася задовго до теперішньої війни: строкова служба, навчання, звання прапорщика. Згодом він обрав родину та цивільну роботу.
«Служив у Києві, на Рибальському. Потім одружився, треба було будувати сім’ю — пішов у цивільне. Дерево, меблі, своя справа».
На початку вторгнення не брали на війну через багатодітність і стан здоров’я
На початку повномасштабного вторгнення його не брали на війну через багатодітність і стан здоров’я. Але у 2022 році він з’явився у військкомат у перший же день.
«У військкомат я прийшов зразу. Через стан здоров’я відправили у ДФТГ. А потім вирішив: досить сидіти вдома — підписав контракт, пройшов співбесіду в 104-ту».
Свою службу у взводі він розпочав без специфічних навичок, маючи лише твердість і дисципліну.
«Саперку не знав зовсім. Хлопці навчили, показали. Плюс школа саперів. Потім уже пішли завдання, робота».
Коли характер війни змінився, він разом із побратимом облаштував майстерню, де зараз виготовляють боєприпаси для безпілотників.
«Під різні задачі — різні боєприпаси. Десь маленький, десь великий. Є рецептура, але ми її підлаштовуємо. Точність тут вирішує все. Грам не туди — і може бути біда».
За час служби він побував на Торецькому, Очеретинському, Запорізькому й Сумському напрямках. Найскладнішим, каже, був бій під Очеретиним.
«Нас кинули в бій серед ночі. Своє працює, чуже працює. Все летіло туди, де ми. Задачу зробили, контузію отримав, але всі живі».
Дружина – опора, діти підтримують завжди
За плечима «Петровича» — три десятиліття шлюбу, четверо дітей і маленький онук. У родині є традиція щоденного короткого зв’язку.
«Дружина — це моя опора. Діти підтримують завжди. Щодня зранку плюсик, ввечері плюсик — щоб знали, що я цілий».
Його віра залишається непорушною — тепер він ще більше переконаний у силі родинної підтримки.
«Я завжди вірив. Але найбільше береже сім’я. Їхня молитва сильніша за будь-яку броню».
Порада від «Петровича» проста, але життєво необхідна для тих, хто на полі бою.
«Слухати командира й побратимів. Учитись. Не думати, що хтось хоче піднятися над тобою. На полі виживає той, хто чує і виконує».
Не засуджує тих, хто не хоче воювати, окрім одного випадку
Для нього Перемога має особисте, дуже просте значення.
«Це коли всі за одним столом. Мир, робота та нормальне життя. І ніяких вибухів поруч».
Він не засуджує тих, хто не хоче воювати, окрім одного випадку.
«Хочеш не йти — не йди. Але не треба негативу. Просто сиди тихо і роби свою роботу».
Сили територіальної оборони ЗСУ
Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід”
104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”
Дізнайтеся, як науковець став Захисником України: шлях головного сержанта з позивним «Доцент». Це не просто жінки у військовій формі, це – Україна, яка не здається…
