Його позивний народився на кордоні з Білоруссю. Тоді Андрій із побратимами часто зустрічав місцевих дітей — ділилися солодощами, фруктами. «Добрий» — так назвав його старший побратим. І позивний прижився, бо завжди був тим, хто ділився й допомагав.
Про це йдеться на сторінці Сил територіальної оборони ЗСУ.
У цивільному житті Андрій працював на виробництві скла. Строкову службу свого часу оминув, армію навіть не розглядав. Але 24 лютого 2022-го все змінилося.
«Їхав на роботу з кумом, почув новину. Розвернувся — і відразу у військкомат. Це був наш обов’язок», — згадує він.
Спершу Андрій шкодував, що стоїть на кордоні, а не на передовій. Та згодом зрозумів: саме ці дні стали важливою підготовкою. «Коли потрапили на Донеччину, я усвідомив — все було недаремно».
Найбільше вразила зустріч із жінкою на сході. «Багато хто казав, що люди там не хочуть бути частиною України. Але була пані Ірина, яка віддала нам дім, допомагала всім. Тоді я переоцінив: більшість чекає миру й спокою, а не росії».
Сьогодні Андрій — головний сержант стрілецької роти 104 бригади тероборони ЗСУ «Горинь». Відповідає за бойову підготовку, огляди позицій, допомогу командиру. Зараз проходить навчання за кордоном, аби привезти нові знання й передати їх побратимам.
«Я хочу, щоб хлопці мали максимум знань. Це рятує життя», — каже він.
Хоча колись Андрій мріяв швидше повернутися до мирного життя, тепер його думка змінилася:
«Була категорична позиція — тільки додому. А зараз 50 на 50. Бо розумію: можу стати офіцером, навчати молодь. У війську є сенс».
Вдома на нього чекають мама і кохана Ярослава. «Мама завжди питає: чи я в шапці, чи поїв. А дівчина підтримує, навіть із-за кордону. Це найближчі люди, які тримають мене».
Його життєве кредо — acta non verba — дії, а не слова.
«Якщо не можеш бути на фронті — стань нашим надійним тилом. Допомагай. Бо тільки разом ми вистоїмо», — підсумовує «Добрий».
Читайте також:«Барабашка»: воїн із мрією про пасіку
