Родина Сав’юків займається фермерством вже не один рік, і доволі успішно. Їхню продукцію цінують і вихваляють, адже дійсно смачно і на вміст нітратів ніхто ще не жалівся, споживачі лише з вдячністю відгукуються. Проте реалії невтішні, адже розвивати мале підприємництво на селі невдячна справа.
До фермера Вадима Сав’юка і його матері Марії Дмитрівни вишикувалася черга: тут не лише апетитна цукрова кукурудза, а й сливи, помідори, огірки, кабачки, малина. Одне слово, усе, чим багате їхнє сімейне фермерське господарство «Агропоступ», що у Млинівському районі. Бо продають тут свіжу якісну продукцію, яку привезли прямісінько з фермерського поля, дешевше від інших. Та ще й встигають чи не з кожним рецептами її приготування поділитися і приємним словом перемовитися. Про історію успіху та плани на майбутнє родини фермерів розповідає Урядовий Кур’єр.
— Споживайте на здоров’я! — приязно бажає всім Марія Дмитрівна. Ось люди й відповідають взаємністю.
…Здобувши професію агронома, Вадим повернувся до рідного Добрятина й започаткував власне господарство. Зізнається: поштовхом стала державна підтримка, яка тоді, наприкінці 2008-го, була істотною. Одразу придбав і вантажну 5-тонну машину, й трактор (держава повернула по 30% їх вартості), ще й безвідсоткову позику через фонд підтримки фермерів отримав! Отак і пішла справа: створив три робочих місця, сплачує фіксований сільгоспподаток. Ось тільки стимулів від держави тепер, на жаль, жодних. Мама, яка 34 роки пропрацювала у школі (17 із них — директором), вийшовши на пенсію, активно допомагає синові. Вадим Сав’юк — депутат Млинівської селищної ради, яка в результаті реформи децентралізації приросла вже 33 населеними пунктами і має 17 тисяч жителів. А ще він очолює асоціацію фермерів ресурсного Млинівського району — їх тут найбільше в області.
За дев’ять років господарювання вже, каже, міг би вважатися середнім класом у селі. Та чи йти у «вищу аграрну лігу», не знає: занадто вже багато перепон на тій дорозі. По-перше, молоді сільські хлопці технічно неграмотні — не тягне їх до машини чи трактора (раніше ж чи не кожен після школи йшов у ДТСААФ учитися); по-друге, люди масово виїжджають до сусідньої Польщі. До того ж для дрібного товаровиробника цивілізований доступ на ринок (не плутати з базаром) обмежений — не кажучи вже про експортні операції. Це треба цілий штат бухгалтерів з менеджерами тримати!
— Ось і виходить, що зранку ламаю кукурудзу, а в другій половині дня сам везу її на базар, — каже молодий аграрій. — І це забере в мене щонайменше місяць дорогоцінного часу! А, скажімо, в Польщі ланцюжок «від поля — до столу» відлагоджений: виробник виробляє якісну продукцію, а далі працює ринок — попит формує пропозицію, до нього по товар їдуть самі. То я й думаю: чи варто йти у «вищу лігу» з такими правилами гри, які ще й так часто змінюються? Приміром, цього року дозволили господарювати без договорів оренди — а далі як буде? Ніхто не знає. Чи не простіше спростити саму процедуру реєстрації тих договорів і, як кажуть, закрити питання? А ці драконівські штрафи за тих, хто працює без трудової угоди! 200 тисяч гривень — це сума для металургійного комбінату чи шахти, але ж, погодьтеся, не для фермерського господарства, весь оборот якого часто не вбереш у цю цифру!
Він категорично проти ринку землі, принаймні зараз, допоки немає повноцінного кадастру, а отже й обігу земель. Тези «землю тільки українцям» і «не більш ніж 200 гектарів в одні руки» не сприймає. Адже п’ятої колони, каже, в нас вистачає і з українськими паспортами. Натомість, вважає, треба зробити землю максимально доступною для тих, хто на ній працює: щоб її не втратили дрібні й середні виробники. Бо нині реальні гроші в селі має той, хто торгує горілкою, а не той, хто гне спину в полі. Натомість європейські фермери отримують дотації за кожен ефективний гектар (тобто той, що засіяв), тому й земля не облогує, й аграрії мають рятівний круг.
…У 33-річного Вадима Сав’юка багато ідей і задумів. Тільки б не розбилися вони об рифи нерозуміння й байдужості. Недаремно ж експерти кажуть: майбутнє України прямо залежить від того, скільки молоді залишиться на рідній землі. Він ще молодий і водночас уже мудрий, з першим аграрним досвідом за плечима. З мозолями на руках, але завжди усміхнений. Ось на кого має робити ставку держава, яка прагне мати гарне майбутнє, ось для кого писати закони й постанови. І в цьому, за великим рахунком, наш головний тест на європейськість: чи ж складемо його успішно?
Автор: