Головний редактор часопису “Волинь” Сергій Степанишин просить про допомогу в написанні книги про українського політика, народного депутата перших чотирьох скликань, голову Рівненської ОДА (2005–2006) – Василя Червонія.
Починаючи з 1991 року рідні та друзі Василя Червонія святкували не лише День Незалежності України, а й щиро вітали свого родича і побратима з днем його народження. Це було природно і органічно, бо для Василя цей день був найсокровеннішим у його житті і він сам безпосередньо доклав чимало сил, щоб Акт Незалежності України був проголошений.
На превелики жаль, ми вже не зможемо привітати свого побратима міцним рукостисканням і козацькими обіймами. Але ми обовязково після служби Божої прийдемо на його могилу, помолимося за упокій його душі, скажемо добрі слова про Василя Червонія на мітингу.
І так буде щороку. Допоки житиме Україна, 24 серпня ми завжди відзначатиимемо День її Незалежності і віддаватимемо шану Василеві Червонію – видатному синові свого народу, який жив і творив заради України і українців.
Нагадуємо, що нині ми пишемо книгу про Василя Червонія, робота над якою потребує Вашої допомоги. Рахунок карти ПриватБанку: 5168 7555 3039 3087.
“Волинь” (Рівненський обласний народний часопис).
Детальніше про Василя Червонія читайте у ДОСЬЄ.
Оце читаю і якесь двояке відчуття: з одного боку – чудово, давно треба було видати, при тому не одну книжку. Бо хай там що не пишуть “дядьки отечества чужого” про нашого Василя Червонія, а з позицій часу і подій, більш-менш притомному українцю таки можна зробити об”єктивний засновок щодо цієї особистості. А з другого… Перебуваючи під враженнями приголомшливої щедрості на ялинкові прикраси чи “стройку века” – стадіон, що вимірюються мільйонами, охоплює обурення, домінування “антиукраїнця” над “українцем”. Знову – таки накладається свіжопрочитаний “Антиукраїнець або воля до боротьби, поразки чи зради” Савченка. До речі, книга – мастрід для кожного українського чи то посадовця, чи депутата, від голосу чи рішення котрого зележить, у т.ч. й трата заробленого громадою бюджету. Знаєте, мені соромно перед пам”яттю про, не лише депутата перших в історії нашої держави чотирьої скликаннь Червонія, а й пам”яттю про покійного Бориса Ільковича Степанишина. Це навіть якось маркітно, щоб у наш час, коли за півтора мільйони можна купувати гірлянди на ялинку, народним обранцям виписувати собі по 100-200% премій, міністрам країни, яка перебуває у стані війни, платити зарплату понад мільйон, а сину кандидата наук, професора, лауреата Державної премії України в галузі науки, українського педагога просити кошти, NB: аби видати книгу про земляка, хай навіть за найскромнішими заслугами, завдяки голосу якого у ВРУ прийнято АКТ проголошення Незалежності України, Конституцію України як основу з основ нашої державності!