Герої вмирають, на жаль, але вони навіки живуть в серцях тих, хто їх любить, шанує та поважає. Так, 4 січня обірвалося життя рівненського героя, мужнього захисника України Богдана Гордійчука. Разом з трьома побратимами він повертався з виконання завдання і саме там, їх застала героїчна, трагічна смерть…
З нагоди річниці з дня смерті сина – мама Людмила Марчук організувала у краєзнавчому музеї нашого міста вечір пам’яті Героя Богдана Гордійчука, де поділилася спогадами про героїчний шлях сина. а також у музеї представлені світлини, речі, прапори та нагороди військового.
- Саме 4 січня минулого року пішов на небо мій син Богдан (“Камінь”). Разом з побратимами Василем Удодиком (“Удав”), Олександром Ліщуком (“”Камиш”), Юрієм Кузмічем (“Кузя”), – ділиться спогадами матір Героя. – В Покровському була панахида, відвідали могили, був поминальний обід і День пам’яті в краєзнавчому музеї. Нині моя прощальна материнська тризна. Проводи. Син йде у вічне життя.
ГЕРОЇЧНИЙ ШЛЯХ БОГДАНА ГОРДІЙЧУКА
Богдан Гордійчук народився у селі Золотолин тоді ще Костопільського району. Тут же пішов у школу, а згодом сім’я переїхала у Рівне. Тож продовжував навчання вже в рівненських школах 9, 2 та 10.
“Богдан народився у родині інтелігенції: тато ветлікар, я — викладала в інституті та працювала в журналістиці. Тож і виховання він мав особливе. Це були часи Перебудови, ми зняли червоних ідолів, потрібно було їх кимось замінити. То для нього заміною стали книги — пригодницькі романи, історичні твори. Він багато читав про козацтво, про нашу історію. Навчався у музичній школі, грав на бандурі. Так і виріс творчим, патріотом та з незгасаючою жагою до дій та життя,” – розповідає мама Героя Людмила.
Богдан продовжив навчання в автотранспортному технікумі. Проте відчував себе не на місці – шукав справжнє покликання. Пробував себе в журналістиці, рекламі, мав чудові задатки менеджера. Займався реалізацією каменю, працював менеджером у “Вікна Steko”, в останній рік працював у службі таксі 305
“Це був 2014 рік, як раз після Іловайська… Богдан зателефонував мені, мовляв, поїду в Білорусь, зароблю грошей, бо щось з тим каменем не йде робота. Як виявилось, тоді він вперше мене обманув. Бо вже за певний час зізнався: “Мам, якщо ти стоїш, то сядь. Я в тренувальному таборі в Новограді-Волинському.” А у жовтні разом з бійцями УНСО вони поїхали на Схід… Як згадаю тих хлопців на присязі: всі змотивовані, підготовлені, очі сяють — сіль нації. Вони рвалися в бій, бо точно знали заради чого туди йшли,” – продовжує Людмила.
Лише тоді мама пригадала, що синові пророкували військове майбутнє, казали, що він природжений воїн. Та й сам Богдан змалечку мав дошку, де були виліплені численні фігурки козаків, польських крилатих лицарів — і кожна була особлива, відрізнялася від інших. Тоді мама бачила в синові задатки скульптора, а виявилось, що це були перші несвідомі, дитячі відпрацювання військової тактики.
Рік Богдан відвоював у зоні АТО, коли ж повернувся додому — одружився, народився син Степан. Тато був для хлопчика справжнім всесвітом.
“Богдан знав, що буде велика війна. Тож з хлопцями своїми домовилися, що у випадку початку зустрічаються в певному місці — захищати столицю. 24 лютого він розрахувався з роботи, а вже 25 був у Макарові під Києвом. Коли ж рашисти відступили, їх — найкращих з досвічених — відібрали в бригаду спецпризначенців. Син намагався вберегти мене від тих подій страшних, які відбуваються на війні. А коли звільняли Херсон, син зізнався: “Мам, у мене ноги стерті в кров, я вже роззувся, бо ми пішки пройшли всю Херсонську область, а вже за нами йшли інші. Але я такий щасливий звільняти рідні землі!” – розповідає Людмила.
“Він дуже сумував за сином, при найменшій нагоді хотів з ним поговорити… А в нього самого все завжди було добре… Богдан був світлим і творчим, його дуже любили люди…” – каже мама.
ОБСТАВИНИ ЗАГИБЕЛІ З ПОБРАТИМАМИ
Остання операція відбувалася на Харківщині за кілька кілометрів від російського кордону. Бійці повертались у гарному настрої після вдало проведеної операції. Автівка, в якій їхали воїни, наїхала на міну. 4 січня на світанку 39-річний старший солдат Богдан Гордійчук загинув, віддавши всього себе у боротьбі за незалежну країну… Смерть була блискавичною…
Остання операція відбувалася на Харківщині за кілька кілометрів від російського кордону. Бійці повертались у гарному настрої після вдало проведеної операції. Автівка, в якій їхали воїни, наїхала на міну. 4 січня на світанку 39-річний старший солдат Богдан Гордійчук загинув, віддавши всього себе у боротьбі за незалежну країну…
ОДНІ З ОСТАННІХ СЛІВ ГЕРОЯ
Один з крайніх постів у соціальних мережах героя, датований 10 листопада, наразі вже недоступний для поширення. Але всі запам’ятали високі та водночас такі зрозумілі слова для кожного, які сказав Богдан:”Щасливий визволяти рідну землю…”Ці слова, написані під час короткого привалу. А тепер ми особливо розуміємо, що Герої для визволення рідної землі віддають найцінніше.
Пам’ятаймо про ту ціну, яку заплатили і досі платять Герої за визволення рідної землі. Вічна пам’ять тим, хто віддав за неї життя…