Що зробити, щоб Рівне не перетворилось на Палац секонд-хенду?

Гринюк Перевезення
10.05.2018

Що зробити, щоб Рівне не перетворилось на Палац секонд-хенду?

По сусідству з нашим будинком, на Соборній, 40, відкривають Палац секонд-хенду. Точніше, черговий магазин. Але зважаючи на монументальність споруди, в соцмережах його вже назвали Палацом. Багато хто обурюється: скільки можна? Хтось заперечує: ринок є ринок, є попит — є пропозиція. Поділюсь власним баченням проблеми: на мою думку, оптимальне рішення для багатьох подібних ситуацій можна знайти посередині, тільки для цього треба подумати і попрацювати.

Отже, в центрі Рівного є чимало комерційної нерухомості. Власники періодично здають її в оренду. Здебільшого — під аптеки, ломбарди, секонди і зали гральних автоматів. Багатьох це обурює — дехто навіть назвав наше місто “столицею секонд-хендів”.

Є два “табори”, які по-різному ставляться до такої ситуації. Назвемо їх “плановим” і “ринковим”.

“Плановики” обурюються: краще б влада, мовляв, дитячі гуртки там облаштовувала, клуби, бібліотеки, продовольчі магазини і ще щось “біле і пухнасте”. Ось тільки варто врахувати: власник приміщень, які здають під секонди та ломбарди, – не громада міста. Є конкретні юридичні особи або фізичні особи-підприємці, які, внаслідок приватизації, отримали ці площі у власність. І зараз, за законом, мають повне право розпоряджатися своїм майном: продавати його, здавати в оренду, передавати у спадок і т.д. Не може просто так прийти міський чиновник до власника колишнього продуктового магазину і сказати: Іване Івановичу, ти як це приміщення плануєш використовувати? Під кальянну здати? Ні-ні, краще облаштуй тут дитячу бібліотеку. Або здай в оренду під книгарню. Щонайменше виникає питання: а чи закладені в міському бюджеті кошти на відкриття нових бібліотек? І чи є бажаючі відкрити книгарню, які звертались до цього власника з пропозицією взяти в оренду приміщення, а їм відмовили? Одне слово, за помахом чарівної палички у порожньому приміщенні не відкриєш дитсадок, бібліотеку чи підлітковий клуб.

“Ринковики” натомість стверджують: забудьте про планування, у нас вільний ринок. Є приміщення, що здається в оренду, є бажаючі його орендувати. Якщо домовились про розмір орендної платні — вперед. Ніяка влада не повинна втручатися в свободу господарської діяльності. Є попит на одяг, що був у вжитку, – відповідно, й розширюються мережі відповідних магазинів. Є клієнтура для ломбардів і гральних залів — їх і відкривають. Навряд чи власники таких закладів — альтруїсти, які працюватимуть собі у збиток. Тому хочете відкрити підлітковий клуб — шукайте гроші і відкривайте: будуйте приміщення з нуля або беріть в оренду. А хто має гроші на оренду під ломбард чи секонд — використовує можливості цілком у рамках закону та ринкової економіки.

І одна, і інша точка зору — крайності. Радянський Союз із плановою економікою та адміністративним плануванням ніхто не поверне. Але і ринкова вакханалія, якщо її взагалі ніяк не регулювати, – може бути шкідливою. Якщо все-все-все визначає ринок — то навіщо нам тоді управління економіки, управління торгівлі, управління промисловості, управління сільського господарства, будівництва тощо?  Щоб збирати звіти про те, що робить бізнес власними силами, і потім подавати як досягнення відповідних структурних підрозділів? Тоді давайте назвемо всі управління однаково — управліннями статистики у сфері… І далі просто підставлятимемо потрібне слово.

Якщо трохи подумати, можна запропонувати такий варіант. У місті є певна кількість комерційної нерухомості на головних вулицях і площах. Яка потенційно в будь-який момент може бути здана в оренду чи продана під будь-що. Наприклад, під рюмочну. Уявляєте, навпроти пам’ятника Уласу Самчуку  – наливайка “Стопарик”? А за спиною пам’ятника Тарасову Шевченку — магазин “Ліфчики і труси”? Що ви кривитесь? Ринок є ринок. Все в рамках закону.

Що може і повинна робити влада, аби цього не допустити? Аби хоч якось регулювати всі ці “палаци секонд-хенду” на центральних вулицях?

  1. Визначити “золотий квадрат” – чітко окреслену площу в центрі міста, де розміщення будь-яких закладів перебуває під постійним моніторингом міської влади. Це головні площі, найцентральніший фрагмент Соборної — одне слово, те, що формує обличчя міста і враження про нього у гостей. Кілька консультацій із архітекторами і краєзнавцями — і такий “золотий квадрат” окреслено: вулиці, номери будинків — від і до.

  2. Вести і постійно оновлювати реєстр всієї комерційної нерухомості в “золотому квадраті”: хто власник, що продано, що в оренді, що може бути продано чи орендовано найближчим часом і кому. Кілька тьоть і дядь, які працюють у відповідних відділах і управліннях, цілком можуть раз на місяць власними ногами пройтися по всіх цих приміщеннях із таким переписом. Не треба закладати в бюджет кошти на купівлю автомобіля чи мікроавтобуса. А потім повернутися на роботу і ввести дані в комп’ютер. Бажано, аби вони були загальнодоступними на сайті міської влади.

  3. Періодично зустрічатися із власниками всіх цих приміщень, щоб обговорювати перспективи подальшого їх використання. Де закінчується договір оренди під гральний зал? Де колишній продмаг ризикує бути проданий під секонд? Працювати на випередження: десь переконати пошукати іншого орендаря, десь — допомогти це зробити, розмістивши оголошення в ЗМІ та соцмережах. Гроші на це є — ті, що йдуть на висвітлення діяльності міської влади. Десь — і натиснути: думається, в багатьох власників є “грішки” перед законом або бажання вирішити якісь інші свої питання, де можна посприяти чи закрити очі — а можна й встати в позу. Буде в твоєму магазині ломбард — добре, але не приходь більше за узаконенням ділянки. Знайдеш пристойнішого клієнта — буде тобі сприяння. Не можеш знайти нікого — відмовляйся від приміщення, пустки і довгобуди на центральних вулицях місту не потрібні. Треба — то викупимо. Давай сідати і принаймні це обговорювати. Не хочеш продавати? То активізуйся, “крутись”. До кожної людини чи фірми можна знайти свій підхід. Головне — це сісти і почати говорити. Хтось вперто не йде на контакт і поводиться зверхньо? Підключити активістів. Помітингують пару днів — дивись, і пихи в когось поменшає. Не знаєте, де взяти активістів? Та знаєте, знаєте…

  4. Закладати в міський бюджет кошти на оренду тих площ, які стратегічно важливі для міста — з огляду на розташування в “золотому квадраті” і небезпеку перетворення під чергове “злачне місце”. І ось тоді, на конкурсній основі, запропонувати такі приміщення в оренду міським коштом для тих, хто запропонує кращий проект. Нехай це будуть молодіжні громадські організації, спілки воїнів АТО, волонтерські фонди, організації культурно-мистецького спрямування. Невже ж вони не заслуговують, аби місто власним коштом оплатило їм офіс там, де могла б бути чергова “наливайка”?

Немає коштів у бюджеті? Перепрошую, а скільки земельних ділянок продано у Рівному з аукціону, не підкажете?..

По-друге, є механізм Громадського бюджету. Ніхто не подає такий проект? Напишіть самі. Підконтрольні громадські організації, від імені яких це все можна подати, – знайдете. Я навіть знаю, з якою фракцією в міській раді можна про це домовитись — кажуть, досвід є… Віддасте їм на знак подяки одну чи кілька кімнат під “громадську приймальню” – все ж краще, ніж гральний зал.

5.      Запропонувати площі з реєстру в оренду на пільгових умовах місцевим виробникам, місцевим брендам. Щоб на головній вулиці чи площі Рівного продавали продукцію насамперед місцевих виробників. Щоб будь-який турист міг пройтись Соборною і придбати (можливо, в одному місці, якщо підходяще приміщення знайдеться) продукцію Льонокомбінату, “Щедрика”, “Рум’янця”, “Поліссяхлібу”, “Червоної калини”, кондитерської фабрики, рівненських виробників бурштинових прикрас, сумок, дитячих іграшок, меблів; місцевих майстрів хенд-мейду і місцевих художників… Ось і було б оптимальне використання для “Палацу секонд-хенду” на Соборній, 40. Хіба не варте таке амбітне завдання зусиль усього керівництва міста? Впевнений, якщо винести таку ідею на громадські слухання — то знайшлися в місті люди, які навіть скинулися б, аби відкрити в серці міста не черговий секонд, а “Палац рівненського виробника”. А то дивно якось, “Харківський ярмарок” у місті проходить щороку, і влада цьому навіть сприяє. А чому б не зробити наш, рівненський ярмарок?

“Та хто ж буде це робити? Це ж думати треба, домовлятися, переконувати, тиснути, докладати зусиль!” Але вибачте, хіба не для цього в місті — влада?

А якщо подібні ідеї нікому крім мене не приходять у голову, а подібні завдання здається заскладними, то справжній господар міста — це бомж на сходинках майбутнього секонд-хенду. І Палац секонд-хенду в нас, схоже, – в іншому місці…

Автор: Віталій ГОЛУБЄВ

, , , , , ,


Кількість коментарів: 2
  1. У автора щось з геометрією не склалося в школі. Чому квадрат, а не, скажімо, коло чи паралелограм,чи прямокутник?

    • Віталій Голубєв 14.05.2018 at 13:52 Відповіcти

      Олександре, Ви цілком праві: геометрія – один із небагатьох предметів у школі, з якого я мав в атестаті не “5” (тоді навчались за 5-бальною системою), а “4”. Тому думка про паралелепіпед, коло чи прямокутник цілком приймається. Радий, що по суті заперечень немає.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *