Сьогодні Церква відзначає одне з найбільших дванадесятих свят — Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа.
Після сорока днів, упродовж яких воскреслий Спаситель являвся Своїм учням, настав день, коли Христос, благословивши їх, вознісся на небо. Це сталося не як кінець, а як новий початок — початок життя Церкви, освяченого часу благодаті, початок особливого способу присутності Бога серед людей.
Сьогодні в усіх храмах Рівненської єпархії відбуваються урочисті богослужіння. Молитва цього дня — особлива. Бо Вознесіння Господнє — це не просто спогад про подію, яка сталася дві тисячі років тому. Це — реальність, у якій Церква живе щодня: Христос вознісся у славі, але залишився з нами в кожному Таїнстві, у кожній Літургії, у кожній душі, що Його приймає.
Небо сьогодні відкрите. І саме в це свято ми бачимо: людська природа, з’єднана з Богом, підноситься у славу Пресвятої Трійці. Христос возносить із Собою все людське — наше життя, наш біль, наші сльози, нашу надію. Він не залишив нас сиротами. Він залишив нам Своє благословення — і Свою Церкву.
Для українського народу, який сьогодні переживає горе війни, це свято набуває особливого змісту. Воно не дозволяє зневіритись. Не дозволяє опустити руки. Бо воно говорить про перемогу — не тільки над смертю, але й над відчаєм. Говорить про Небо, яке не десь у хмарах — а поруч, у вірному серці, в подиху молитви, в силі любові до ближнього.
Вознесіння — це свято про дорогу. Христос вознісся — і тим самим покликав нас іти слідом. Не зупинятися. Не втрачати гідності. Жити не для земного, але в земному — вже з небесною метою.
Нехай день Вознесіння Господнього стане для всіх нас джерелом світлої надії, духовної радості та оновлення. Нехай Христос, Який вознісся у славі, благословить нашу землю миром, Церкву — єдністю, а кожне серце — присутністю благодаті.