Сьогодні, 6 жовтня, православна церква за новоюліанським календарем вшановує пам’ять цього апостола.
Усупереч несправедливому твердженню про «Фому невіруючого», святий апостол Фома був віруючим: він повірив Господу Ісусу Христу ще тоді, коли вперше почув Його проповідь, він все покинув, послідував за Ним і одним з перших став учнем Спасителя. Апостол Фома був одним із 12-ти найближчих учнів Ісуса Христа.
Ім’я Фома у перекладі з давньоєврейської мови означає «подвоєння, близнюк», тому ще зустрічаємо форму Дідим, що з грецької означає те саме. В Євангелії від Іоана є обидві форми: «Тоді Фома, званий ще Близнюком, сказав ученикам: ходімо й ми і помремо з Ним» (Ін. 11: 16). Всі чотири Євангелія містять згадки про апостола Фому, але Євангеліє від Іоана детально повідомляє нам про участь цього апостола в кількох подіях євангельської історії.
Найвідомішим є епізод з Писання, де апостол Фома, почувши про Воскресіння Христове від інших учнів Спасителя, каже: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20: 25). Святий апостол не захотів сліпо вірити іншим, він хотів переконатися, ставлячи запитання, відшуковуючи істину. І він отримав всі відповіді та докази: «прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним. Фома у відповідь сказав Йому: Господь мій і Бог мій! Ісус говорить йому: ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20: 26 – 29).
Це не невір՚я в Бога, це приклад розумної і діяльної віри, яка долає усякі сумніви і відшуковує істину.
За жеребом апостолу Фомі випало йти з проповіддю в Індію, щоб просвіщати затьмарені язичництвом краї та навчати істинної віри різні народи, які жили там (мідяни, парфяни, гиркани, бактряни, брахмани). У стародавні часи Індією називали всі південні багаті країни Азії, про які тоді мали неясні уявлення. Апостол Фома спочатку сумував з такого розподілу, але у видінні йому явився Господь, укріплюючи його й обіцяючи перебувати з ним у всіх випробуваннях.
Зміцнившись у вірі, апостол вирушив у далекі краї, де проповідував слово Боже і заснував багато християнських громад у Палестині, Месопотамії, Парфії, Ефіопії, Індії. Останні роки свого земного життя апостол Фома провів в індійському місті Меліапора (Меліпура), де за навернення до Христа дружини і сина місцевого царя був ув’язнений, зазнав катувань і, пронизаний п’ятьма списами, відійшов до Господа.
За свідченням істориків Церкви, мощі святого апостола Фоми згодом, у 385 році, частково були перенесені з Індії в Месопотамію, в місто Едесу (нині Орфа). Там над ними була побудована прекрасна церква, куди з різних країв приїздили віряни за зціленням. Згодом частина мощей була перенесена до Константинополя, де на честь апостола Фоми був побудований храм. На сьогодні відомо, що святі мощі апостола Фоми покояться в Індії, Угорщині та на Афоні.
За повідомленням з офіційної сторінки Православної церкви України у мережі Фейсбук.