Сергію лише 50, але усі називають “Старичком”. Цей скромний чоловік 26 років пропрацював слюсарем на Рівненській АЕС. Побратими кажуть, що за цією скромністю ховається відвага.
Коли почалася повномасштабна війна, то одразу ж пішов у ТЦК, щоб боронити країну зі зброєю. Там його розподілили в 61 батальйон ТРО ЗСУ 104 бригада тероборони ЗСУ Рівненщина.
У цьому ж батальйоні служить і його син: “Раніше думав, що краще, аби він служив поряд, але зараз навіть не знаю. Дуже за нього переживаю. Він моя мотивація триматися, бо мрію дочекатися онуків”.
Перший бойовий досвід він із побратимами отримали навесні 2022-го в боях біля селища Макарів на Київщині. Потім був Бахмут, де захисник отримав осколкове поранення:
«Це був кінець березня 2023-го. Прилетів чи танковий снаряд, чи міна, я навіть не знаю. На реабілітації провів пів року. Лікарі мене зложили, більшість осколків дістали, поставили желізяку, та й тепер служимо».
І служить він самовіддано. У 2024-му він разом з побратимами працювали на Куп’янському напрямку, де основним завданням Сергія була евакуація воїнів. Його пікап, як і він сам, працював на межах можливостей.
“На щастя, жодного разу нас не підбили. Було, що FPV падали за 2 метри – РЕБ добре виконував свою роботу, ми навіть не одразу зрозуміли, що то було. Але бувало, що машина ламалася. Вона працювала на ізнос”, – ділиться військовослужбовець.
За його словами, найважче в цій роботі – чекати, коли вже приїхали на точку і там мають бути хлопці, щоб їх забрати: “На загрузку в нас є секунд п’ятнадцять, бо машина не має стояти, але часом і довше хвилини доводилось. Ця хвилина дуже довго тягнеться”.
Але, попри всі перешкоди та небезпеку, “Старичок” із побратимами вивіз усіх, за ким виїжджав.