Сьогодні у Рівному відбудеться відкриття пам’ятного знаку загиблим воїнам Сил спеціальних операцій Олександру Кулику та Владиславу Гудачеку.
Коли: 13 лютого, 16:00
Де: м.Рівне, вул Кулика і Гудачека, 2
Кожен день ми завдячуємо нашим військовим, які ціною власного життя дають нам можливість прожити завтрашній день. Ми вічно пам’ятатимемо подвиг наших захисників, щоразу увічнюючи пам’ять про них у наших думках та наших серцях.
26-річний Олександр Кулик — один з трьох братів у сім’ї. Із дитинства захоплювався книжками, просто “ковтав” одну за одною, тож вчителі у рідній 27 школі називали його маленьким професором. Захопився спортом, бойовим гопаком і виростив із себе справжнього українського дуба…
Після закінчення школи з відзнакою запальний та затятий хлопець вступив у Львів на економічний. Але не міг спокійно спостерігати за подіями, тож не маючи й 18 років долучився до Правого сектору й добровольцем вирушив на Схід. А вже у 2018 році підписав контракт на військову службу.
Відтоді, пригадує мама, хлопець постійно був у гарячих точках нашої країни. І був до того готовим, за роки пройшов навчання у всіх можливих курсах — з виживання, тактичної медицини та інше. А щире серце прагнуло закрити собою, захистити від біди цілий світ.
“Він мав такі гени, що не міг не боротися, мусив завжди перемагати, прагнув справедливості, мабуть, тому так рано згорів…” – каже мама Героя.
У скорботі батьки, у скорботі і двоє братів Олександра — один із них вже захищає нашу країну, а найменший готується її боронити…
Владиславу Гудачеку 16 квітня виповнився 21 рік, а вже 25-го його серце назавжди зупинилося…
Єдиний син пані Марії із дитинства мріяв стати військовим. Якщо хлопчики-однолітки захоплювалися машинками, то Владик завжди із зацікавленням вивчав солдатиків та все, що стосується військової справи. Тож, закінчивши 9 класів у 27 школі, продовжив навчання у військовому закладі — Острозькому ліцеї із посиленою військово-фізичною підготовкою. Далі вирішив навчатися в академії у Одесі.
Значну частину життя Владислава займав спорт. У шкільні роки займався плаванням, мав перший дорослий розряд. За тим додалися ще й бокс, футбол, кросфіт…
Владислав завжди не мав вільного часу, багато вчився, займався спортом, йшов до свої мети. І ніколи не скаржився, не нарікав. Мама пригадує, що вкрай рідко під час навчання від сина доводилось чути, що йому важко. І завжди за цим слідувало: “Але нічого, я все витримаю!”
“Казав мені: в 20 став лейтенантом, то в 40 зможе стати генералом. Я йому відповідаю, що, сину, то неможливо. А він мені: мамо, немає нічого неможливого!” – пригадує мама Героя.
Сміливий, добрий і порядний Владислав до останнього йшов за своїм покликанням, за своєю мрією.