О 7-ій ранку перед приміщенням спілки споживчих товариств, що на вулиці Чорновола у Рівному, з’являється оригінальна конструкція – дерев’яний велосипед із кавовою установкою “Rover Kava”. І його симпатичний молодий власник, який приємно посміхається, здається, всьому світові…
Олександру Драганчуку – 29, свою диво-машину змайстрував власноруч. І хоча пересувних кавових установок у місті не бракує, такої ще пошукати треба: відчувається, що вклав у неї хлопець не лише кошти, а й душу.
– Свого часу вчився на столяра у професійному училищі – подобається щось робити своїми руками, – легко йде на розмову Олександр. – Затим пішов водієм-експедитором на кооперативний консервний комбінат. Саме там отримав цільове направлення у Львівську комерційну академію, без відриву від виробництва отримав диплом бакалавра за спеціальністю «Економіка підприємства». Однак, заробленого не вистачало на життя – дарма, що разом із братом підзаробляли й на весіллях: він – музикант, а я співаю, бо у нас вся родина співоча. Тож у 2012-му поїхав на будівництво у Підмосков’я. А коли розпочалася війна, принципово перестав заробляти в Росії, працював на будовах у Києві.
Та рідне місто притягувало хлопця, наче магніт: тато ж бо відійшов у кращий світ, брат живе під Києвом, а мама… Мама чекала-виглядала синочка й дуже хотіла, щоб він був поруч. Та й сам прагнув вирватися з тієї важкої роботи і, сказати б, другосортності, яку, переконує, ще й як відчував. Усе частіше ставив собі питання: здоров’я покладу, а далі – що? І посилено шукав на нього відповідь.
Над своєю велоустановкою Сашко працював близько півроку: в роботі з ясеном, дуже знадобилися навички столяра. Паралельно прораховував можливість кавового міні-бізнесу, консультувався, напрацьовував контакти з постачальниками кави. І вийшов на такий алгоритм: справа буде вигідною, коли зможеш продати, принаймні, 80-100 чашок на день.
Хлопець ризикнув.
Зареєструвався підприємцем: справно сплачує 704 гривні ЄСВ та 640 гривень ПДФО. Звернувся до голови правління споживспілки з проханням про електропідживлення своєї установки та оренди частинки щойно осучасненої території. Той погодився.
…Після трьох тижнів роботи, каже дипломований економіст, він уже вийшов на операційну беззбитковість: продає по 50 чашок кави на день. Бачу, як неквапливо смакують гурмани чарівним напоєм та підхвалюють: якраз те, що треба. Ще б пак: готує каву на купажі з трьох сортів арабіки, – робуста, каже, гірка й менш ароматна. Словом, незважаючи на жорстку конкуренцію, на кожен товар є свій покупець. Олександр чітко засвоїв це правило. Тож не втрачає надії на розвиток: і особистий, і маленької власної справи. До речі, щодня застаю його за шкільним зошитом, дрібно списаним англійською: каже, хоче вдосконалити мову.
– Намагаюсь ефективно використати час і впорядкувати своє життя: адже мій робочий день поки що триває як мінімум 12 годин. Побачимо, що з того вийде.
А я думаю про інше: чому ми, мудра, підприємлива й працьовита нація, постійно наймитуємо по світах? Ну не можуть же, врешті-решт, виїхати з країни всі молоді голови та руки, ненормально це, незакономірно! А ринок праці сьогодні складається так, що поєднавши голову й умілі руки, а ще – додавши креативу, таки можна дати собі раду. Кому, як не таким, як Сашко, котрий у своїх неповних 30 вже так багато вміє і знає, розбудовувати власну державу, власний дім, у якому кожного з нас ( і це цілком природно) міцно тримає пуповина?
Автор: Інна ОМЕЛЯНЧУК
Молодець Сашко!
Золоті руки, все дуже креативно, вишукано, стильно, зроблено з любов’ю.
А кава смачна…