Відомий рівненський хірург Андрій Жилінський: Рятувати життя — моя робота…  

 

Так що ж таке хірург — професія чи поклик серця? Чому вирішив стати тим, кому кожного дня пацієнти перед операцією повністю довіряють та вручають у руки найдорожче, найкоштовніше, що в них є — своє життя? Про це ми дізнавались в Андрія ЖИЛІНСЬКОГО — відомого на Рівненщині та й за кордоном хірурга, завідувача відділення ургентної хірургії КНП “Центральна міська лікарня” Рівненської міської ради, спеціалізованого онкохірурга, головного позаштатного хірурга Рівненського міськвиконкому з 2014 року, який курує всю планову та невідкладну хірургію міста Рівне водночас. Що цінує, як працює та відпочиває, які нові методики впровадив у хірургії, про що мріє, чим пишається — про все це відомий хірург розповів у відвертому інтерв’ю читачам журналу “Рівняни”.

— Чому ви вирішили стати лікарем, а тим більше хірургом?

— Я за покликом серця пішов стежкою батька. З самого малечку, з раннього дитинства знав, що буду схожим на тата. Я знав, що буду хірургом.

— Андрію Петровичу, розкажіть трішки про відділення ургентної хірургії. Як воно працює? Яку надає допомогу? Чим відрізняється від інших відділень?

— Наше відділення надає цілодобову хірургічну операційну допомогу при гострих захворюваннях черевної порожнини та цілодобову лапароскопічну операційну допомогу. Відділення ургентної хірургії не є стандартним, аналогічним відділенням у таких містах

України, як Тернопіль, Івано-Франківськ, Луцьк. У них немає таких відділень, в них є вузькопрофільні відділення хірургії. Наше відділення ургентної хірургії має в штаті хірургів, котрі, згідно з графіком — по двоє, постійно, цілодобово — ведуть чергування

та надають допомогу в хірургічному відділенні, постійно чергують вузькі спеціалісти, котрі приїжджають по виклику, і я також постійно знаходжусь на телефоні, Skype, постійно консультую та виїжджаю, якщо є складний випадок.

prof.Plamen Staikov, Німеччина (на фото праворуч)

 

— Давайте підсумуємо рік, який завершується: що вважаєте особистим головним досягненням у хірургії?

— Я спеціалізуюся на реконструктивних операціях на кишечнику, вузькопрофільних операціях та важких операціях на печінці та підшлунковій залозі. Такі оперативні втручання на ці органи виконуються тільки в нашому відділенні. Окрім того, за цей рік впроваджено лапароскопічні операції в хірургії стравоходу та шлунка, і одне з нових впроваджень цього року з гарними показниками та результатами, це — хірургія важкого ожиріння та цукрового діабету. Пацієнтам з суперожирінням робиться реконструкція шлунка та кишечника та за рахунок цього вони худнуть.

— Я знаю, що Жилінські є піонерами панкреатичної хірургії та новаторами в провадженні деяких хірургічних операцій…

— Так, ми з батьком є піонерами панкреатичної хірургії. Ми впровадили резекційні операції на підшлунковій залозі та печінці, які на той час не виконувались в Рівненській області. А я рівнявся на батька, вчився в нього, впровадив лапароскопічні операції та постійно їх удосконалюю.

 

— Якими операціями пишаєтесь?

— Родзинкою, а точніше моїм досягненням хірургічних впроваджень та інновацій, є операційне втручання на підшлунковій залозі з використанням мікрохірургічної техніки. Операційні втручання на підшлунковій залозі — це ті операції, якими я пишаюсь. Це

мої досягнення перед собою. Я постійно вдосконалююсь, навчаюсь, ці операції мені подобаються, і я постійно хочу їх робити. Це одна з тих операцій, роблячи яку, ти розумієш, що ти щось вмієш.

— Ви започаткували науково-практичний проект “Рівненські Хірургічні Дні”. Розкажіть детальніше.                                                                                                               

— Цей проект включає в себе майстер-класи та навчання. Наприкінці листопада пройшов черговий, IV науково-практичний проект “Рівненські Хірургічні Дні”. На нього завітало чимало медиків з різних куточків України, а також з Республіки Білорусь та Литви. Впродовж двох днів всі учасники мали можливість отримати неоціненні знання — як практичні, так і теоретичні. У перший день був проведений майстер-клас “Лапароскопічна герніологія”. Запрошені лікарі мали змогу спостерігати та вивчати лапароскопічну пластику ніжок діафрагми при діафрагмальній грижі та лапароскопічну фундоплікацію при рефлюксній хворобі. Другий день присвятили актуальним питанням практичної хірургії, доповідям, дискусіям та обговоренню. Завдяки таким зустрічам ми ділимося інформацією, досвідом, спілкуємось, вчимось.

— Хто були ваші перші вчителі початків хірургії?

— Головний мій вчитель — це батько, Петро Павлович Жилінський, хірург із золотими руками та 40-річним стажем. Батько дав мені можливість та бажання, щоб бути найкращим в тому, що ти робиш. І дав мені настанову, яку я запам’ятав на все життя:  Там, де тече кров — зупиняй, де є отвір — зашивай, і нічого не бійся…

Інститутський вчитель — професор Дейколо І.М., дуже тепло згадую вчителя з хірургії — Телегіна Л.І., я з ним в лікарні починав вивчати найбільш прості, елементарні речі. А також хочу згадати закордонного вчителя — це професор Пламен Стайков (prof. Plamen

Staikov, Німеччина). Мене вже теж можна віднести до категорії вчителів. Я гордо повернувся в свою alma mater, до Тернопільської державної медичної академії, для впровадження лапароскопічних операцій в лікарні швидкої допомоги м. Тернопіль.

 

— Розкажіть про свою сім’ю…

— Професія лікаря-хірурга в більшості випадків завжди на шкоду сім’ї. Або ти встигаєш всіх врятувати та допомогти, борешся за кожного пацієнта, особливо коли ти хочеш бути у всьому першим, бути Професіоналом; або ж проводиш час із дочкою і рідними,

проживаєш з ними кожну мить життя, менше часу викладаєшся на роботі… Я свого батька в дитинстві пам’ятаю мало, уривками. Бо він весь час проводив у лікарні, на операціях. Чим старший ставав, тим рідше його бачив вдома. Але зараз ми разом працюємо, маємо більше спільного часу. Пам’ятаю, як у дитинстві мені не вистачало тата. Тому зараз завжди намагаюся знайти вільний час для сім’ї. Його мало, але якщо з’являється вільна година, то весь час присвячую дружині та доньці, проводимо разом дозвілля. Моя сім’я — це дружина Оксана та дочка Ніна, якій майже десять років. Дружина працює операційною сестрою в ЦМЛ, а найголовніше — безмежно любить мене та дочку. Ніночка — спортсменка, творча, талановита, особлива дитина. Гарно вчиться в школі та у майбутньому хоче бути лікарем. Ніна вже другий рік займається професійно кікбоксингом РОФК “Будокан” під керівництвом тренера Віктора Чебана і вже має свої перші спортивні перемоги та досягнення.

Дуже любить бабусю з дідусем — вона в них часто буває. Я дуже щасливий, що в моєму житті є два великих кохання,з якими я одружений та поєднаний на все життя — це дружина та хірургія. А найбільша моя відрада — це дочка.

— Як відпочиваєте, яке у вас хобі?

— Моє хобі — це риболовля та мандрівки. Полюбляю їздити на риболовлю, як на хижу, так і на білу рибу, а ще на карпфішинг. У мене окрема кімната та гараж відведені під мої спінінги, гачки та снасті для риболовлі. А ще полюбляємо всією сім’єю мандрувати.

— Про що мрієте? Що хочете запровадити в майбутньому?                                                   

— Планую вдосконалюватися та розширювати свої можливості. Хочу займатися трансплантологією та пластичною хірургією. Постійно навчаюсь та вдосконалюю себе. Тому, що найкращий для мене результат праці — це коли людина виходить з лікарні здоровою, щасливою та усміхненою.

 

 

05.02.2019