Рівненський льонокомбінат – лідер легкої промисловості України. Компанія, створена з нуля Олегом Червонюком понад 20 років тому, на сьогодні виробляє більше 1,5 мільйона трикотажних виробів на рік і активно розвиває власну торгівельну мережу. Успішно працюють 20 фірмових магазинів Goldi-Льонокомбінат у найбільших торгових центрах по всій Україні. А також перлина мережі – магазин формату стріт-рітейл на столичному Хрещатику.
Радянське минуле підприємства сьогодні вгадується лише у стінах цехів, знадвору. Всередині все оснащене за останнім словом техніки — сучасне обладнання від провідних світових виробників вражає своїми масштабами і технологіями.
Марія Рудомська: “Ліпити” себе і ставати кращим щодня – це реальне задоволення
У конференц-залі із високими стелями і великими вікнами довгий стіл встелений джинсами різних виробників чи не з усього світу. Найближчим часом на Льонокомбінаті планують запустити серійне виробництво джинсів під власною торговою маркою, для цього уже закупили усе необхідне обладнання в Італії, а наразі вивчають технології і розробляють модельну лінійку.
Щодоби Рівненський льонокомбінат випускає понад 10 тонн трикотажної тканини, яку використовує для власної продукції, а також продає іншим українським виробникам, наприклад, Arber, Tigres, Seven mountains та багатьом іншим – відомим і поки не дуже – брендам. Щоденно швейна фабрика Льонокомбінату випускає 3000-5000 тисяч одиниць готового одягу.
Більшу частину часу Олег Червонюк проводить у роботі, в русі, дуже багато їздить у відрядження – вивчати досвід, технології, обирати обладнання та сировину. За роки у бізнесі він відвідав близько 700 підприємств галузі легкої промисловості по всьому світу!
Власник Льонокомбінату вважає, що будь-хто, хто хоче зробити виробництво справою свого життя, повинен спочатку визначитися, чи це готовий до погіршення якості свого життя.
– Якщо людина ставиться до виробництва суто як до бізнесу, то вона не досягне успіху. Це потрібно любити, цим потрібно жити, має бути пристрасть!
Підприємницька діяльність Олега Червонюка розпочиналася у бурхливих 90-х, з 70 доларів, подарованих родичами на весілля. Радіотехнік за фахом, як і багато українців на той час, пішов торгувати на ринку. Вірніше, навіть не на ринку, а поруч із ним, на тротуарі. Купував у Києві зубну пасту і перепродував її у Хмельницькому. Цей період життя виявився нетривалим. Молодого підприємця оштрафували за несплату 200 гривень податків і позбавили права займатися підприємницькою діяльністю протягом двох років.
Переселенка зі сходу створила на Львівщині інноваційний бізнес-проект
– Добре, що не посадили тоді, – сміється Червонюк. За його словами, така ситуація демонструє ставлення держави до молодих людей, які хотіли б займатися бізнесом. Втім, проблеми з податківцями Олега Червонюка не зупинили.
Після зубної пасти були гостро модні тоді на наших теренах індійські светри, на кожному вдавалося заробити кілька доларів. На першу поїздку до Індії довелося позичити $8 000 у шкільного товариша. З 1998 року Олег Червонюк почав їздити до Сирії і там вперше потрапив на текстильне виробництво поблизу міста Алеппо. Навіщо так далеко було їздити за светрами? Щоб отримати кращу ціну. Олег Червонюк і сьогодні не володіє англійською вільно, проте це ніколи не заважало йому домовлятися з партнерами.
– Коли ти усміхаєшся, поводишся природно і не напружуєшся, то будь-яку розмову почати легко. Якщо ти чогось хочеш, то піди і візьми, – каже підприємець.
Разом із Червонюком в ту поїздку вирушили ще двоє однокласників. В дорозі друзі роздумували над ідеєю купити пару верстатів і робити светри у Хмельницькому. Але коли вони побачили масштаби виробництва в Індії, то попрощалися зі своєю ідеєю. На підприємствах працювали по 6000-10000 чоловік – конкурувати з такими гігантами здавалося нереальним. На зворотному шляху друзі потішалися над мріями бізнесмена про власне виробництво: «Ну що, створиш фабрику?». Червонюк віджартовувався, але від ідеї не відмовився.
З другої поїздки він повернувся з тканиною для популярних в ті роки спідниць-«резинок» і двома машинками, щоб шити їх у Хмельницькому. У своєму гаражі Червонюк зробив міні-цех: поставив дві машинки, найняв двох швачок. Нехитрі у виготовленні спідниці, які раніше обходилися в закупівлі по долару, вдавалося пошити за 50 центів:
– У перший день ми пошили 32 спідниці, і я заробив $ 10, – усміхається підприємець.
Збутом займалася дружина. Галина Червонюк вже мала власну торгову точку на хмельницькому ринку. Першу партію спідниць хмельницького виробництва розмели з прилавка за 10 хвилин. Тоді підприємець придбав ще кілька машинок, взяв в оренду підвал, найняв ще швачок. Коли мода на короткі спідниці закінчилася, довелося вчитися робити складніший одяг.
Фірму з пошиття одягу подружжя Червонюків назвали «Едельвейс». Вивчали попит, вчасно випускали нові колекції, давали максимально низькі ціни і таким чином нарощували виробництво.
Коли потужностей фабрики у Хмельницькому стало недостатньо, Олег Червонюк почав придивлятися до підприємств, які можна було б купити і зайнятися їх відновленням. У 2008 році за $ 5 млн він придбав з аукціону Рівненський льонокомбінат. П’ятдесят років тому підприємство було одним з найбільших в Європі, але після розпаду Радянського Союзу не функціонувало понад 10 років.
На покупку комбінату Олегові Червонюку не вистачало $1 млн і він взяв кредит у банку. Ще кілька мільйонів доларів згодом знадобилися на ремонти і закупівлю сучасного швейного обладнання. На комбінаті текли дахи, в приміщеннях було холодно і вогко. Бізнесмен побудував котельню на газу, щоб якось вдихнути життя в підприємство. Загалом процес ремонту, до омріяного моменту запуску виробництва затягнувся на три роки.
– Рік ремонтувати було весело, два – вже напружувало, на третій рік починалася істерика, тому що кожного тижня я у дружини брав кошти в еквіваленті вартості автомобіля. Починав себе почувати альфонсом, – не приховує емоцій підприємець.
У 2011 році Олег Червонюк, нарешті, запустив першу лінію виробництва. За кілька років після запуску виробництва підприємці вирішили розвивати свою роздрібну мережу. На те було кілька причин. Оптовики, які до цього викуповували продукцію комбінату, хотіли працювати з торговою націнкою не менше 50%. Це суперечило стратегії Червонюка продавати дешево і багато:
– Наша торгова націнка разом з виробничою становить 20%. Ми їм даємо під 10%, і 10% залишаємо собі на розвиток, але вони не готові працювати на таких умовах.
Перший фірмовий магазин за межами Льонокомбінату Goldi з’явився у 2014 році. У той час іноземні рітейлери масово покидали український ринок і закривали магазини. Це зіграло на руку бізнесменам – торгові центри стали поступливішими щодо оренди.
– Рівненському льонокомбінату вдалося відкрити магазини в найкращих торгових центрах Києва – Ocean Plaza, Sky Mall,«Дрімтаун », Lavina Mall. Вони грають в низькому ціновому сегменті, і за співвідношенню ціна/якість дуже конкурентні. Я б назвав їх українським H&M, – зазначає в коментарях виданню Retailers Сергій Заїка з UTG.
– Цінова категорія «середній мінус» на сьогодні є найбільш затребуваною у зв’язку з істотним зниженням купівельної спроможності українців. Магазини Goldi -Льонокомбінат, дуже популярні і завжди демонструють високі товарообіги , – говорить керівник відділу торговельних площ компанії JLL в Україні Катерина Весна.
На власну роздрібну мережу Червонюк витратив близько $ 1 млн. Сергій Заїка зазначає, що компанія практично за рік збільшила формат свого магазину зі 150 кв. м до 500, помітно поліпшила концепцію магазину, переглянула торгове обладнання, оформлення вітрин.
– Це єдиний приклад появи нового вітчизняного мережевого бренду за час кризи. Іншого, який відкрив хоча б десять магазинів, немає. Є ті, хто відкрив два-три магазини в рамках окремого регіону, які виросли з інтернет-торгівлі або дизайнерської студії, – додає Максим Гаврюшин.
За два останніх роки виробничі потужності льонокомбінату виросли удвічі, в цьому році зростуть ще на 50%.
У 2017-му компанія планує відкрити сім магазинів в Україні і один у Польщі. А також запустити джинсову лінійку. Ще один освоєний напрямок на сьогодні – нижня білизна, яка наразі активно завойовує нових прихильників для бренду Льонокомбінат-Goldi.
Але плани і мрії Олега Червонюка простягають значно далі, ширше і вище. Втім, у всіх нових сферах бізнесмена цікавить сам процес виробництва:
– Це банальний інтерес, як у хлопчика, який розбирає машинку, щоб подивитися, як вона працює. Мені все одно, яким бізнесом займатися, але це повинно бути виробництво, – зізнається Олег Червонюк.
Перший випуск журналу “РІВНЯНИ”
Джерело: RetailersUA
Фото: Валентина Захарова