Українська текстильна промисловість вийшла на новий якісний етап розвитку – на Рівненському льонокомбінаті нещодавно запустили виробництво перших українських джинсів вітчизняного бренду – GOLDI Jeans. Рівненські джинси вже доступні у продажу. 
Головним ініціатором проекту з виробництва джинсів на Рівненському льонокомбінаті був Дмитро Червонюк, син власників підприємства Олега та Галини Червонюків. На жаль, рік тому його життя трагічно обірвалося, і Дмитро не встиг побачити готовий результат праці команди підприємства, потримати в руках своє “дітище”, яке пройшло тривалий непростий шлях від амбітного задуму до готового виробу. Але дружна льонокомбінатівська родина цілий рік працювала наполегливо та злагоджено, і як результат – мрію Дмитра Червонюка та всіх його однодумців втілено в життя, українським джинсам від торговельної марки “GOLDI Льонокомбінат” – бути!
– Виробництво джинсів – проект складний і довготривалий, це наука, яку освоюють не один рік, – розповідає власник Рівненського льонокомбінату Олег ЧЕРВОНЮК. – Лише у перший етап виробництва ми інвестували загалом 1,2 млн євро. Це і обладнання для пошиття (в цеху з пошиття джинсів працює 30 машин провідного світового виробника відповідного обладнання VI.BE.MAC), і устаткування для обробки тканини, і, звісно, навчання працівників в Україні та за кордоном.
Зараз на льонокомбінаті досягли виробничої потужності 2000 джинсів за добу. Звісно, каже Олег Червонюк, цього не порівняти з обсягами, які мають світові лідери джинсового виробництва – вони випускають і по 250 тисяч одиниць продукції за добу. Але зараз перед працівниками рівненського підприємства стоїть завдання насамперед ретельно, до автоматизму, освоїти технологію виробництва джинсів з усіма можливими нюансами, отримати переконливі відповіді на всі запитання, які виникають і виникатимуть на будь-якому етапі виробничого циклу. Починаючи від того, як “веде” себе тканина за різних умов обробки – і закінчуючи тонкощами роботи дороговартісного італійського лазера, який “відповідає” за створення елементів дизайну джинсів. Це – ретельна щоденна кропітка робота понад 50 працівників льонокомбінату, які безпосередньо задіяні у джинсовому виробництві.
Перший результат цієї невтомної командної праці – вже наявний на полицях магазинів ТМ “GOLDI Льонокомбінат”, мережа яких налічує 26 торговельних точок у Рівному, Києві та різних містах України. (До слова, два льонокомбінатівські магазини нині працюють вже й у сусідній Польщі). Сьогодні вітчизняні модниці вже мають можливість придбати жіночі моделі джинсів виробництва льонокомбінату. А зовсім скоро покупцям будуть доступні й чоловічі моделі. До слова, придбати рівненські джинси можна не лише у фірмових магазинах ТМ “GOLDI Льонокомбінат”, а й через інтернет-магазин підприємства http://lenokombinat.com.ua.
А щоб творці українських джинсів мали зручні умови для роботи й життя, на підприємстві нині завершують облаштування гуртожитку на 130 місць. Він розташується прямо на території підприємства, на місці колишнього побутового комплексу, який останніми роками простоював. Тепер тут на двох поверхах будуть житлові кімнати зі зручностями для працівників, а на третьому – готельні номери для іноземних спеціалістів, які постійно приїжджають на льонокомбінат допомагати встановлювати й налагоджувати обладнання. Адже Олег Червонюк закуповує для підприємства найсучасніші машини з усього світу.
А тим часом не зупиняється робота й на інших виробничих майданчиках, де власник Рівненського льонокомбінату розвиває українське текстильне виробництво. Так, у центрі Шепетівки, що на Хмельниччині, незабаром постане будівля, яка стане справжньою окрасою містечка: на другому поверсі тут розміститься швейна фабрика на 200 працівників, а на першому – магазин із продажу готової швейної продукції площею 2 тисячі квадратних метрів. За словами Олега Червонюка, у новобудову він планує інвестувати близько 2 мільйонів доларів.
– Прикро лише, що влада і політики мало дбають про вітчизняного інвестора, хоча саме він повинен бути основою розвитку української економіки, – з гіркотою зауважує Олег Червонюк. – Маємо численні управління промисловості, економіки тощо – невже ж важко налагодити такий контакт із виробничниками, аби спільно вирішувати питання участі у виставках, запозичення передового світового досвіду, пошуку зручних торговельних площ для продажу вітчизняної продукції?! Говоримо про різні високі матерії, про якісь “космічні кораблі, що борознять простори Всесвіту”… Натомість не маємо елементарного – реальної статистики ємності ринку України, на основі якої можна було б прогнозувати потребу в тому чи іншому виді продукції. Адже, виробляючи ті самі джинси, ми повинні розуміти, скільки людей зараз реально живе в Україні і може придбати нашу продукцію. Натомість маємо загрозливі тенденції масового виїзду на заробітки, коли Україна залишається не просто без робочої сили, а й без платоспроможного попиту. Адже якщо людина працює у Польщі не один місяць, то й ті самі джинси вона швидше придбає поряд із місцем роботи. У нас про це ще не говорять, але це – проблема, з якою чимало виробників стикнеться вже завтра: не лише відтік робочої сили, а й зменшення ємності внутрішнього ринку, як наслідок цього! Потрібно аналізувати, прогнозувати – і діяти. В цьому і має полягати державна політика, спрямована на захист внутрішнього ринку, на захист вітчизняного виробника, на захист національних інтересів.
Такий “економічний патріотизм”, переконаний Олег Червонюк, не має альтернативи, якщо ми серйозно думаємо про майбутнє держави, а не збираємось перетворюватися на сировинний придаток країн-сусідів. Яким – і на Сході, й на Заході – сильна, самодостатня, платоспроможна Україна не потрібна. Вона потрібна натомість нам самим – тим, хто збирається тут жити і працювати. Хто думає про завтрашній день так, приміром, як думає Олег Червонюк, інвестуючи мільйони не в офшорний бізнес, а в розвиток української промисловості, у зміцнення держави Україна.