Волонтерка з Дубна на Рівненщині Інна Яцина вже понад десять років підтримує українських військових. Жінка згадує, що розпочала організовувати збори після обіцянки, яку дала біля дверей реанімації, коли тяжко поранили її сина. Зараз вона не лише координує допомогу та збори, а й зустрічає полеглих захисників, доставляє необхідне у шпиталі й перетворила збирання вторсировини на стабільне джерело коштів для Збройних сил України.
Чоловік Інни воює з перших днів повномасштабної війни, а доньки навчаються та прагнуть долучатися до підтримки армії.
Свою історію волонтерка розповіла Суспільному.
Стала волонтеркою з 2014 року
Інна Яцина каже, що вперше долучилася до допомоги армії у 2014 році, але активна волонтерська діяльність почалася після того, як у 2018-му її син Артем отримав серйозне поранення.
«Я десять днів стояла під дверима реанімації, молилася. Казала: “Господи, я ніколи не залишу цих хлопців, я буду завжди їм допомагати, тільки зроби так, щоб мій син був живий”. І з того часу я з цієї доріжки не сходжу», — згадує жінка.
Як змінилися збори: від книжок до сотень кілограмів вторсировини
Після початку повномасштабної війни перший рік збори закривали швидко, утім надалі, каже Інна Яцина, стало значно важче залучати кошти.
«Зараз волонтер має придумувати різне можливе й неможливе, щоб достукатися до людей і допроситися якісь гроші. Тому ми займаємося збором вторинної сировини. Починалося все з книжок, нині ми збираємо пластик, плівку, алюмінієві бляшанки, скло… Цього сезону лише на каштанах 24 тисячі гривень заробили», — розповідає вона.
Також волонтери організовують благодійні ярмарки, вирощують і продають розсаду, створюють тематичні букети до релігійних свят.
Нагородження від ОК “Захід”. Інна Яцина, фото з suspilne.media
Небайдужий чоловік подарував бус
За словами Інни, у їхній діяльності допомагають люди, які не прагнуть публічності, та ті, хто власним прикладом хоче мотивувати інших.
«Одного разу місцевий житель подарував нам бус і попросив ніде його ім’я не афішувати… Він спостерігав, як ми працюємо… І каже: “Я хочу вам подарувати машину”. Ми спочатку навіть не вірили… Ми були шоковані», — пригадує волонтерка.
Волонтерство займає увесь час
Інна Яцина визнає, що волонтерство займає увесь її час:
«У мене практично немає свого особистого життя. Я виходжу з дому о 7:15 і приходжу… може о 19-ій, може, о 21-ій чи о 22-ій. І так день у день», — каже вона.
Усі плани відразу змінюються, коли надходить повідомлення про зустріч загиблого військового.
Доньки теж мріють допомагати військовим
Син Артем після «іловайського котла» став на захист країни й був поранений у 2018 році. Після 2022 року на фронт пішов і чоловік Інни — Микола.
«Я йому якось казала — “Знаєш, Миколо, якби ти не пішов служити, я би не зрозуміла тебе”… Для мене справжній чоловік той, який може захистити свою сім’ю», — зазначає волонтерка.
Її доньки також виросли у волонтерському середовищі й мріють пов’язати професії з підтримкою військових: одна хоче стати військовим психологом, інша — військовим юристом.
Волонтерка зізнається: інколи доводиться стикатися з несправедливими звинуваченнями. Та водночас бувають моменти щирої шани й підтримки.
«Якось… почали говорити, що я наволонтерила гроші і за них ми будуємо паркан… Але ніхто не думає, що чоловік має зарплату і… допомагає нам закривати збори», — каже вона.
Неочікуваною стала і подяка від оперативного командування «Захід», а згодом — відзнака Президента України «Золоте серце».
«Чесно, я ніколи в житті не думала, що я буду мати таку подяку… Бо насправді ж ми, волонтери, не працюємо задля подяк», — каже Інна.
“Золоте серце” від Президента України. Рівненська ОДА, фото з suspilne.media
Волонтерство – це назавжди
Інна мріяла працювати ландшафтною дизайнеркою та навіть встигла почати кар’єру. Але після 2022 року повністю присвятила себе волонтерству.
«Що би не сталося і як би не сталося, я все одно цього не залишу ніколи. Якщо ти волонтер, то ти вже на все життя волонтер», — переконана вона.
Попри втому й труднощі, Інна Яцина мріє про перемогу України і каже, що допомагатиме й після неї, бо роботи буде ще дуже багато.
Читайте також, як на Рівненщині мешканці Воскодав тримають свій волонтерський фронт.
