У мирному житті Настя була професійною кухаркою. Працювала у ресторані, готувала вишукані страви, дбала про естетику подачі, з теплом зустрічала гостей. Проте все змінилося у 2022 році. Вікна її кухні виходили на площу, де щодня збиралися чоловіки та жінки, аби вирушити до військкомату. Ця картина стала для неї поворотним моментом.
«Я бачила їх щодня. І не могла просто готувати — коли за вікном йшли на війну. Якось до нас зайшов начпрод із тероборони, йому треба було перемолоти м’ясо. Я запропонувала допомогу. А вже на ранок сама стала у стрій».
Спочатку все здавалося тимчасовим: її возили на кухню, наче на звичну зміну. Та дуже швидко ситуація набула іншого змісту. Нині в армії її знають під позивним “Білянка”.
«Мене возили, як на роботу. Але коли потрапила на інші точки, зокрема до атомної станції — зрозуміла: назад я вже не повернусь. І не хочу. Це моє місце. Я вже понад три роки на службі й не жалкую».
Настя працює на передовій не лише руками, а й серцем. Навіть у бліндажі чи пересувній кухні вона намагається створити домашній затишок.
«Побут на війні — це постійна невизначеність. Не знаєш, де спатимеш, хто буде поряд, чи буде вода. Але я завжди намагаюсь облаштувати простір так, щоб було не лише смачно, а й красиво. Щоб хлопці сіли — й відчули: їх чекають».
Готувати в умовах війни — справжній виклик. Але вона не здається.
«Навіть якщо продукти неідеальні — я експериментую. Роблю з душею. І коли бачу, як хлопці їдять із задоволенням — це найкраща подяка. Це моя місія тут».
Родина Насті — далеко, та завжди поруч у серці.
«Чоловік, діти й внуки чекають. Внучка вже все розуміє, запитує щодня, як я. Це дає силу. Вони хочуть, щоб я була вдома. Але водночас — пишаються мною».
Про роль жінки в армії вона говорить відверто.
«Жінки мають бути в армії. Ми здатні витримати багато. Ми емоційно сильні. Якби нас було більше від початку — можливо, і війна йшла б інакше. Але зараз ми тут. І ми не маємо права відступити».
А тим, хто ще вагається, вона радить:
«Не бійтеся. Я — жінка, яка змінила ресторанну кухню на польову. І не стала менш сильною. Навпаки. Ми можемо все. І ми потрібні тут — поруч із чоловіками, на рівних».
І наостанок — віра, яка підтримує її щодня.
«Все буде добре. Ми переможемо, бо ми — українці, які не здаються. І з кожним днем наближаємось до Перемоги. Я в це вірю — кожного разу, коли подаю хлопцям гарячу страву».
Сили територіальної оборони ЗСУ Регіональне управління Сил територіальної оборони “Захід” 104 бригада тероборони ЗСУ “ГОРИНЬ”