Кривава війна забирає найкращих, тих, хто не вагається і виконує свій обов’язок, тих, хто готовий наражати себе на небезпеку, аби врятувати інших. Саме таким був і рівненський Герой Сергій Смирнов, який до останнього дбав про побратимів… Сьогодні Сергія провели в останню путь у колі близьких та вдячних рівнян…
Сергій Смирнов народився у Рівному, тут навчався у 27 школі. По завершенню продовжив навчання у Харківському коледжі транспортних технологій, а за тим і в Українському державному університеті залізничного транспорту. Саме у Харкові Сергій познайомився із майбутньою дружиною Альоною.
Після навчання Сергія чекала строкова служба в армії, яка минула в Президентському полку, а після неї — робота на рівненському АЗОТі.
“У 2014 році ми одружилися, на початку 2015 народилася наша донечка Евеліна. Їй іще не було і двох місяців, як Сергія мобілізували. Він рік прослужив у зоні АТО. Був на Херсонщині, а в липні 2016 повернувся додому. Ми дуже раділи, але врешті він вирішив їхати на роботу в Польщу. Від тоді працював за кордоном. Нам з донечкою його дуже не вистачало, бо ж постійно на відстані, але так життя склалося,” – розповідає Альона.
У Польщі Сергій працював електромонтажником. Від його професіоналізму безпосередньо залежало функціонування електропостачання будівель і споруд, якість роботи виробничого електрообладнання. Працював з ентузіазмом, завжди все повинно було бути правильно, акуратно та красиво, за що його іще більше цінували.
За кілька днів до повномасштабного вторгнення росії, Сергій повернувся додому. Проте вже в перші дні війни зрозумів, що повинен іти захищати свою сім’ю.
“Він не чекав повістки, сам пішов у військкомат. Говорив, що у першій черзі мобілізації, має досвід… Він не ховався, навпаки, йшов в числі перших, бо вважав це своїм обов’язком. Отак з армії дочекалася, з АТО дочекалася, а цього разу…” – розповідає дружина Героя.
Альона пригадує, як Сергій розповідав, що загинув товариш, який був поруч, а його “легенько” контузило — кілька днів побув у госпіталі і знову на передову… За відмінну службу його повинні були відзначити нагородою, вже всі документи були для цього готові.
Добрий, щирий, чуйний Сергій завжди намагався допомогти тим, хто поряд. Не відмовляв друзям у підтримці, на нього можна було покластися. Про таких кажуть: красивий і вродою і душею. Жахи війни закарбувалися у його свідомості, але він так і не міг прийняти це як буденність. Про складнощі військової служби, війну розповідав дружині. Повторював, наскільки це жахливо, скільки вбивають людей…
Останній місяць Сергій Смирнов провів “на нулі”, хоч досі до медицини особливого стосунку не мав, тепер рятував інших.
“Він постійно перебував у “червоній” зоні, займався евакуацією живих, поранених, навіть загиблих… На жаль, доводилось часто чути про те, що хлопці гинуть, що їм важко, бо немає зміни, немає перепочинку, ось це “товариша вбили” чула дуже багато разів… Але він не зупинявся, він виконував свій обов’язок і далі рятував інших, хоч сам наражався на небезпеку. Кажуть, що саме так і загинув: забирав пораненого, то двоє хлопців вижили, а він…” – продовжує Альона.
32-річний молодший сержант Сергій Смирнов загинув 5 серпня поблизу села Бахмутське на Донеччині…