Він умів мовчки брати відповідальність, берегти родину і стояти там, де було найважче. Станіслав Федоров прожив життя людини, для якої любов до близьких, праця і захист України були не словами, а щоденним вибором.
Дитинство і формування характеру
Станіслав Юхимович Федоров “Завгосп” народився 24 березня 1977 року в селі Балашівка Березнівського району Рівненської області. Він був наймолодшим серед п’яти братів і двох сестер, тож змалку навчився бути уважним, чуйним і дбайливим.
«Тато народився і виріс на Поліссі – серед лісів, річок і землі, яка вчить праці й витримки. Він завжди допомагав батькам, піклувався про молодших, уважно вчився і в кожному дні шукав сенс», – розповідає донька Марина.
У 1994 році Станіслав закінчив Балашівську середню школу. Через два роки пройшов строкову військову службу, яка загартувала в ньому дисципліну, відвагу та відповідальність.
Родина – головна цінність
У 1999 році Станіслав одружився. Для рідних він завжди залишався Славіком – надійним, уважним, турботливим.
«Він любив нас із донечками, як принцес, бо ми були для нього цілим світом», – згадує дружина Наталя.
За 25 років спільного життя він доводив свої почуття не словами, а щоденними вчинками. Його любов проявлялася у підтримці, пораді, готовності бути поруч у найважчі моменти.
Читайте також: «Ти все зможеш»: як вдова загиблого Героя втілила спільну мрію про кафе
Освіта і робота
Станіслав здобув освіту у Відокремленому структурному підрозділі Національного аграрного університету «Боярський коледж екології і природничих ресурсів». У 2008 році отримав кваліфікацію техніка ландшафтного дизайну за спеціальністю «Зелене будівництво і садово-паркове господарство».
З 2010 року працював заступником директора з адміністративно-господарської роботи в Балашівському ліцеї. Колеги поважали його за організованість, господарський хист і готовність допомогти.
«Він завжди був цінним порадником і надійною підтримкою», – згадують колеги.
Мирне життя і захоплення
У повсякденному житті Станіслав був спокійним, щирим і життєрадісним.
«Тато завжди тримався позитиву, навіть у складні моменти. Любив природу – риболовлю, ліс, догляд за вуликами. Для нього це була справжня віддушина і джерело натхнення», – розповідає донька Єлизавета.
Родина завжди була для нього на першому місці.
«Для нього сім’я була сенсом життя. Він вірив, що бути батьком – означає не лише любити, а й захищати, виховувати, подавати приклад», – говорить дружина Наталя.
Вибір захищати країну
У квітні 2022 року, з початком повномасштабної агресії російської федерації, Станіслав без вагань став на захист України.
«Він пішов воювати не за нагороди, а за право наших дітей і всієї країни жити в безпеці», – розповідають рідні.
Станіслав служив головним сержантом стрілецької роти 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Серед побратимів мав великий авторитет.
Читайте також: “Він був і назавжди залишиться нашим Героєм”, – Інтерв’ю з Тетяною, дружиною загиблого Захисника України Андрія Марчука
Спогади побратима
Побратим Станіслава з позивним Лісник згадує, що до служби вони пішли добровільно — без гучних слів і показовості, з чітким розумінням, для чого ідуть.
У підрозділі “Завгосп”, саме такий позивний йому дали побратими, не намагався одразу вирізнятися. Знайомство було поступовим, як і в усіх — навчання, адаптація, перші бойові виходи.
«Справжній характер видно не на полігоні, а на фронті. Саме там стає зрозуміло, хто здатен приймати рішення, коли ситуація змінюється щохвилини», — каже Лісник.
Особливо побратими згадують бої за Бахмут у квітні 2023 року. Тоді Станіслав фактично координував роботу підрозділу, дбав про взаємодію між групами, підтримував бійців морально і стежив за тим, щоб рішення не коштували зайвих втрат.
«Це не було призначення “на папері”. Це був момент, коли потрібно було діяти негайно. Він узяв на себе командування після поранення ротного — спокійно, без паніки, без криків. Він чітко координував дії, тримав зв’язок, думав не про себе, а про людей», — згадує побратим.
За словами Лісника, саме в ті моменти проявилися ключові риси Славіка — зваженість, холодна голова і вміння тримати під контролем навіть критичну ситуацію.
«Він був сміливим, але не безрозсудним. Умів слухати, аналізувати і брати відповідальність. Для підлеглих це давало відчуття стабільності — ти знав, що поряд людина, яка не зламається», — додає він.
Війна змінила Станіслава, як і всіх, але саме на фронті, за словами побратимів, він розкрився як справжній військовий лідер. Він був вимогливим до себе, уважним до інших і завжди готовим підтримати словом чи дією.
Бойовий шлях “Завгоспа” пролягав через Луганську, Донецьку, Миколаївську області та контрнаступ на Херсонщині. Він пережив втрати побратимів, складні ротації, напружені бої й короткі моменти затишшя.
«Він воював до кінця — не ховаючись і не уникаючи відповідальності. Таким його й пам’ятають побратими: людиною, яка вміла вести за собою і берегти тих, хто поруч», — підсумовує Лісник.
Загибель героя
1 вересня 2023 року Станіслав Федоров загинув, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Нью-Йорк Донецької області. Його відвага і самопожертва стали прикладом справжньої мужності.
«Я мріяла, що після війни ми знову будемо разом – без страху й тривог. Але пам’ять про нього житиме в наших серцях завжди», – каже донька Марина.
«Мій чоловік був справжнім. Працьовитим, добрим, щирим. Він жив чесно і до останнього подиху залишався вірним своїй землі», – говорить дружина Наталя
Читайте також: Замість спокійного життя за кордоном він обрав фронт: розповідь дружини загиблого Героя Юрія Куліша
