Ольга ТЕРЕНЧУК – це не просто художниця, а справжній боєць за рівні можливості. Її студія “TEREN” стала оазисом для багатьох, хто шукав самовираження та прийняття.
Завдяки її наполегливості та вірі в силу мистецтва, люди з інвалідністю отримали можливість розкрити свої таланти й відчути себе повноцінними членами суспільства.
– Пані Ольго, що спонукало вас заснувати першу в Рівному безбар’єрну артстудію “TEREN”? Які особисті чи соціальні причини лежали в основі цього рішення?
– 24 роки роботи з людьми з інвалідністю переконали мене в необхідності створення інклюзивного простору для розвитку творчих здібностей. Маючи за плечима вищу художню освіту і практичний досвід роботи з людьми з особливими потребами, а головне – бажання й особистий досвід подолання труднощів (тяжка хвороба під час пандемії), тому вирішила взяти ініціативу в свої руки. Війна лише підсилила моє бажання діяти. Я зрозуміла, що не можу більше чекати на допомогу ззовні. Тому 15 грудня 2023 року відкрила безбар’єрну артстудію “Терен” у Рівному. Це місце, де кожна людина, особливо ті, хто має особливі потреби, може розкрити свій творчий потенціал і відчути себе повноцінним членом суспільства. Вірю, що мистецтво здатне об’єднати людей, дати їм надію та сили. За рік роботи я зрозуміла, що моя місія виходить за рамки однієї студії. Хочу підняти рівень художньої освіти в Україні загалом, зробити її доступною для всіх. І впевнена, що разом ми зможемо це зробити.
– Розкажіть детальніше про концепцію безбар’єрності у Вашій студії. Які конкретні кроки Ви зробили, щоб зробити мистецтво доступним для всіх?
– Початок повномасштабної війни виявив нагальну потребу в доступних творчих заняттях для людей з інвалідністю, особливо тих, хто залишився в Україні. Розуміючи цю потребу, я взялася за створення безбар’єрної артстудії. Пошук відповідного приміщення став першим кроком. Було важливо знайти місце, яке було б зручним для всіх, незалежно від їхніх фізичних можливостей. Після ретельного пошуку, ми обладнали знайдене приміщення всім необхідним: від пандусів до професійних систем для навішування картин. Створення студії було непростим завданням, але воно дало мені можливість створити простір, де кожен може відчути себе комфортно і розвивати свої творчі здібності. Я не зупиняюся на досягнутому і продовжуватиму працювати над тим, щоб зробити нашу студію найкрасивішою, найестетичнішою та найзручнішою в Рівному.
– Які види мистецьких занять проводяться у студії? Як ви адаптуєте програми для людей з різними потребами?
– У нашій студії ми пропонуємо різноманітні формати занять: від індивідуальних до групових, а також майстер-класи. Перше заняття – це завжди діалог, під час якого ми прагнемо зрозуміти індивідуальні потреби кожного учня. Це допомагає нам скласти персоналізований навчальний план та обрати оптимальний формат роботи. Оскільки ми позиціюємо себе як безбар’єрну студію, ми активно працюємо над соціалізацією дітей з інвалідністю. Під час занять ми створюємо умови для спілкування дітей з різними рівнями розвитку. Наприклад, одночасно може проходити групове заняття для дітей з типовим розвитком та індивідуальне заняття з дитиною, яка потребує особливої уваги. Це допомагає дітям з особливими потребами відчувати себе повноцінними членами групи.Інклюзія проявляється також під час виставок. Ми регулярно організовуємо виставки робіт наших учнів, де роботи дітей з інвалідністю представлені нарівні з роботами інших дітей. Це сприяє зміні ставлення суспільства до людей з інвалідністю.
– Чи співпрацюєте з іншими організаціями та громадськими діячами, можливо, держустановами? Якщо так – які партнерства вважаєте найбільш вдалими?
– Серед співпраць відзначу спільну роботу з ГО “Спілка інвалідів з дитинства “Передзвін”. Там я проводжу групові та індивідуальні заняття з дорослими людьми з інвалідністю. Зараз готую виставку однієї з учениць. Співпрацюю також з Оленою Медвєдєвою, у якої нещодавно відбулася презентація книги “Піксельний Миколай” – чудової казки про військового. Мої учениці (Марина Усенко і Анжеліка Косинська) двічі приймали участь у створенні ілюстрацій до книг пані Олени. Нещодавно ми реалізували проєкт з дружинами військових, загиблих Героїв – їздили із виставкою їхніх робіт на всеукраїнську виставку у Львові. Відмічу також співпрацю з нашою обласною бібліотекою. Цей заклад допомагає нам організовувати великі групові виставки, індивідуальні.
– Ольго, сьогодні на часі питання реабілітації військових, які повертаються з війни у статусі людей з інвалідністю. Чи працює ваша студія з ними також?
– Я вже розповідала про роботу з дружинами загиблих Героїв. Також протягом кількох років я мала честь працювати з військовими та їхніми родинами, використовуючи мистецтво як інструмент для зцілення та підтримки. Я проводила арттерапевтичні заняття в Рівненському будинку ветеранів та у військовому госпіталі в Клевані. Спільна творчість допомагала учасникам виразити свої емоції, переживання та спогади. Ми створювали роботи, які відбивали їхній внутрішній світ. Цей досвід показав мені, наскільки важливим може бути мистецтво для людей, які пережили складні ситуації. Особливо близькими стали для мене дружини загиблих героїв. Проєкт “Жива. Справжні історії кохання” (Автор: Олена Сокальська) триває. Ми продовжуємо працювати у нашій неймовірно гарній артстудії, де дружини Героїв знаходять підтримку у творчості і душевних розмовах. Ми потоваришували, підтримуємо теплі стосунки.
Вірю, що арттерапія може бути ефективним інструментом для подолання стресу, тривоги та інших психологічних проблем, особливо для військових та їхніх сімей. Тому я планую продовжувати свою роботу в цьому напрямку і надавати допомогу всім, хто в ній потребує.
– Які плани у вас щодо розвитку студії “TEREN”? Чи є якісь нові проєкти або ініціативи, які ви хотіли б реалізувати?
– Мене давно не покидає ідея створення унікального проєкту для дітей з інвалідністю, особливо тих, хто має обмежені рухові можливості. Я мрію про те, щоб вони могли вільно творити на великих полотнах, експериментувати з різними художніми матеріалами та техніками. Це була б своєрідна арттерапія, яка дозволила б їм повністю розкрити свій творчий потенціал. На жаль, для багатьох сімей, які виховують дітей з інвалідністю, додаткові витрати на творчі заняття є непосильним тягарем. Тому я хочу створити умови, за яких кожна дитина змогла б займатися мистецтвом, не обмежуючи себе. Крім того, я мрію про те, щоб роботи наших учнів побачили світ за межами Рівного. Хочеться організувати виставки у різних містах України, а можливо, і за кордоном. Це дозволить нашим дітям відчути себе частиною великої творчої спільноти, а також сприятиме зміні ставлення суспільства до людей з інвалідністю.
Вірю, що завдяки спільним зусиллям ми зможемо реалізувати ці амбітні плани і створити для наших дітей світ, де творчість не має меж.
